Наш дзвінок застав керівницю компанії «Мейвен Груп» із Чорноморська Олену Егамову на митниці. Чергові експортні клопоти. Минулого року меблі для ресторану в Дубаї з цехів компанії відправилися в район Перської затоки. Цього разу адреса інша, але клопоти ті ж. Якщо це клопоти експортні, вони для виробника в цілому завжди приємні, якої б міри клопітності не були.

А рік тому в пошивному цеху так само кроїли й шили, але не те, що нині. Меблевиробництво місяців зо два перебувало в простої, а шили для потреб армії й тероборони військову амуніцію. Доброчинно, на волонтерських засадах. Із власних запасів тканин та ниток. А от вартість поролону була компенсована зарубіжними грантовими коштами, які допомогла отримати Українська Асоціація Меблевиків.

Почали десь влітку відроджувати свою звичну меблярську справу – а компанія спеціалізується переважно на розробці й реалізації індивідуальних комерційних проєктів – із наново зібраних замовлень. Було достатньо й довоєнних, але вони все ще залишаються «замороженими», бо частина клієнтів, наляканих війною, ніяк не відважаться дати їм «зелене світло». Прикрість ще й у тому, що за деякими проєктами робота вже практично закінчена, але замовники ніяк не можуть розрахувалися через брак коштів. Краща ситуація із зарубіжними замовниками. Взяти ті ж уже згадувані Дубаї. То теж було довоєнне замовлення, виконане до початку російського вторгнення, і теж була через невизначеністю з війною затримка з його оплатою, але влітку замовник все ж розрахувався, й меблі були йому відправлені.

– Із вашої інформації в соціальних мережах довідалися, що велика кількість реалізованих компанією комерційних проєктів припадає на столицю. Ця тенденція зберігається й нині?

– Так. Київ завжди давав нам найбільше замовлень. Виручає й нині. Коли влітку минулого року готові були відновити роботу компанії, через ті ж соціальні мережі повідомили про те. Архітектори й дизайнери, з якими реалізовували проєкти до війни, почули нас і потрохи почали відновлювати співпрацю з компанією. Проєкти не були масштабними й масовими, але так – з одного до іншого – й дійшли до кінця року. Ясна річ, найважчого в історії компанії.

– Ті меблярі, котрі націлені на експорт, найголовнішим інструментом, якщо можна так висловитися, експортного просування своєї продукції вважають міжнародні меблеві виставки – свою участь у них. Вашої компанії не було в числі ні минулорічних, ні цьогорічних експонентів.

– У нашої компанії інші пріоритети в пошуках зарубіжних клієнтів, якими хвалитися не буду, але вони поки що демонструють свою ефективність. Не заперечуватиму, що виставка – справді дієвий інструмент для пошуку й набуття клієнтів, але не всім участь у таких затратних заходах  «по кишені». Тим більше в нинішній складний та економічно важкий час.

Експортний напрямок діяльності компанії й без того нині активний. Маємо зараз ряд зацікавлених у наших меблевиробних можливостях потенційних зарубіжних клієнтів, з якими ведемо інтенсивні перемовини, робимо взаємовигідні прорахунки, створюємо пробні зразки майбутніх виробів.

– За рік війни якесь просування в розвитку компанії було?

– Війна перекреслила всі наші плани розвитку на минулий рік – передусім, у розширенні виробничих потужностей. З початком російської агресії ми опинилися перед необхідністю хоча б якось вижити, зберегти колектив, орендовані приміщення. Вдалося, і то вже вважаємо за досягнення в таких умовах. І це при тому, що 99 відсотків довоєнних контрактів, які мали гарантувати компанії виробничу завантаженість на весь рік, виявилися «замороженими» й такими залишаються.