Кожен (як людина, так і група людей чи в цілому компанія), хто щось створює, одразу ж набуває авторського права чи права інтелектуальної власності на те, що ним (ними) створене. Існують правові механізми закріплення за авторами (творцями) таких прав та їхнього захисту. 

Меблевиробництво, як і будь-який інший вид людської діяльності – це теж творення талантом, знаннями, набутим досвідом, засобами виробництва об’єктів інтелектуальної власності. Причому обʼєктом авторського права або права інтелектуальної власності є як готовий меблевий виріб, так і його дизайнерський (конструкторський) проект, на основі якого виріб створено. Більше того, підлягають охороні й незавершені проекти: креслення, промислові зразки, макети.

Про те, як захистити авторське право й право інтелектуальної власності дизайнерам і меблярам та як не стати його порушниками, розповів Михайло Гончарук – адвокат, керуючий партнер юридичної фірми «Гончарук и партнери».

Правові взаємини предметних дизайнерів і меблярів

Закон України «Про авторське право і суміжні права», на який доводиться посилатися в контексті обговорюваних у цій статті тем, як бачимо, регламентує й суміжні права. Ми поцікавилися у Михайла Гончарука, чи можуть набуватися вони в меблярстві.

– Суміжні права тісно повʼязані з авторським правом, є похідними від нього. Зрозумілішим буде, якщо продемонструвати набуття суміжного права на прикладі музичного твору, приміром, пісні. Автори тексту й музики, поет і композитор, є носіями авторського права, а от виконавець їхнього твору набуває суміжного права.

– Якщо спроектувати таку ситуацію в меблярство, то, за логікою, дизайнер має авторське право на придуманий ним і втілений у кресленнях меблевий проєкт, який є його твором, а меблева компанія, яка його «виконала», тобто створила згідно з ним конкретний вибір, повинна претендувати на суміжне авторське право…

– За логікою виходить так, а насправді – не зовсім так. Бо за Законом  «Про авторське право і суміжні права»  промислові зразки не входять у перелік обʼєктів авторського права. Отож, створивши якийсь меблевий виріб, меблева компанія набуває не авторське право й не суміжні права на нього, а право інтелектуальної власності.

– Своєю чергою, дизайнер, за чиїм дизайн-проєктом вироблений меблевий предмет, також одночасно з меблярем набуває право на інтелектуальну власність? Ви вже зауважували, що і так, і ні. Тепер розкажіть докладніше про «так» і про «ні».

– Якщо говорити про взаємини дизайнера й мебляра (меблевиробної компанії), то тут уже треба долучати інший закон – про охорону прав на промислові зразки.

Якщо дизайнер, який виконує меблевий проєкт на замовлення меблевої компанії на договірних засадах,  то в договорі зазначається, чи він продасть замовнику свої авторські права чи буде отримувати певний відсоток від продажів меблів, продукованих за його дизайн-проєктом.

Якщо дизайнер є штатним працівником компанії, то найчастіше правовласником усього створеного ним для компанії буде не він, а компанія, в якій він працює, бо він, створюватиме меблеві проекти згідно із своїми посадовими обовʼязками. Але при укладанні трудового договору із штатним дизайнером все це треба чітко обумовити.

Нерідко для промовистого, яскравого, якісного демонстрування своїх меблів на сайті, виробник замовляє їх фотографування професійному фотомайстру. То правові взаємини між ними фактично такі ж, як і у його взаєминах із дизайнером. 

Компанія, яка демонструє не тільки свої меблі, а і їхні фотозображення, на які вона має права, так само може предʼявити претензію й до тих, хто без її згоди послуговується фотозображеннями її меблів для власних цілей. Скажімо, часто це роблять журналісти для ілюстрування своїх текстів.  

Але є й інший бік  цієї теми. Так само меблева компанія, як і будь-який інший товаровиробник, може вважати порушенням її права інтелектуальної власності, якщо хто-небудь використовуватиме свої власні фото- чи відеозображення її меблів, зроблені, скажімо, на виставці чи в магазині. Особливо, якщо вони використовуватимуться в невигідному для компанії-виробника контексті, що їх, а відтак і виробника і цілому, компрометуватиме. Звісно, якщо чітко буде видно, що це меблі саме її торгової марки.

– Чи може галузеве обʼєднання – як-от наша Українська асоціація меблевиків – виступати в ролі арбітра у спорах своїх членів з приводу порушення кимось із них авторського права чи права інтелектуальної власності?  Чи в ролі третейського суду.

– Для того, аби хтось для когось був арбітром, треба, аби обидві конфліктуючі сторони з тим були згодні. Якщо асоціація створить третейський суд (а така ідея, я знаю, висловлювалася), то виникатиме ситуація така ж, як і з арбітражем: обидві сторони конфлікту мають погодитися, аби їх розсудив такий третейський суд. Але хочу зауважити, що третейський суд за нашим законодавством не наділений повноваженням розглядати спори, що стосуються саме авторського права та права інтелектуальної власності. Отже в меблярсті його повноваження будуть звужені, й на це треба зважити.

– Добре, обмежимося арбітражем. Чи може він бути достатньо правомірним без участі експертів, юристів відповідного профілю?

– Тут важливо, аби арбітрами були ті, чия авторитетність і професіоналізм у даній сфері не піддаються сумніву. Якщо цього не буде забезпечено, то таке утворення не матиме сенсу: очевидно, що конфліктуючі сторони не погодяться довіритися некомпетентним арбітрам. Але в будь-якому випадку без експертизи в спорах щодо авторського права й права інтелектуальної власності не обійтися.