Розмову з подружжям Інною Осадчою та Віталієм Малим про те, як почувається їхня компанія «Nordwood» у нинішніх умовах, довелося переносити двічі. Заклопотані люди: треба було побувати на кількох обʼєктах, проконтролювати хід виконання проєктів комплексного облаштування приватного житла клієнтів, на чому, власне, й спеціалізується «Nordwood» із дня створення. В роботі такого рівня, яку успішно виконує компанія, прискіпливої уваги подружжя (він опікується виробничими справами, вона – дизайном, взаєминами з клієнтами) вимагає кожна деталь проєкту. І на етапі фабричного виробництва, і коли твориться інтерʼєр безпосередньо на обʼєкті.

– Ну, значить, у компанії справи йдуть непогано? – запитуємо в надії, що щоденна ділова заклопотаність її керівників підтвердить таке припущення.

– І справді, гріх жалітися, – підтвердила пані Інна. – Звісно, не така завантаженість замовленнями, яку мали за кращих часів, і не така стабільність їхнього надходження, але за нинішніх умов і цьому раді. Як і тому, що внутрішній ринок із кожним місяцем все впевненіше демонструє свою «живучість», на що, чесно зізнаємося, було мало надії на початку війни.

Якщо повернутися до минулого року, коли почався відлік всенародного лиха, то власники «повісили замок» на компанії – якщо мати на увазі її фізичні виміри (виробничі приміщення, офіс) аж до літа. Як і тисячі киян, убезпечували сімʼю на заході країни. Але там не менше, як про сімʼю, з урахуванням нових несприятливих реалій переймалися й майбутнім компанії. Дійсно, з огляду на те, в якому стані опинився внутрішній ринок країни, яка вела важкі бої за виживання під стінами столиці, перспективи для компанії отримали західний вектор. Почали шукати й собі місця на зарубіжних ринках. Й небезуспішно. Допомогли дизайнери, які опинилися в європейських країнах і не сиділи там без роботи. Передусім ті, з якими уже мали спільні проєкти до війни. Законтактували й з іншими. Якраз дизайнери, які нині опинилися за межами України, й стали амбасадорами українського меблярства.  Саме вони й переконують потенційних зарубіжних клієнтів не боятися мати справу з українськими меблярами навіть в умовах війни. Вони й запропонували долучатися до їхніх тамтешніх проєктів. І коли Інна з Віталієм повернулися до Києва, робота для їхньої компанії вже була. Таким чином війна примусила «Nordwood» відкрити нову  – експортну – сторінку в її історії.

Якщо знову повернутися в сьогодення, то внутрішній ринок, побоювання за виживання якого, на щастя, не справдилися,  залишається все ж щедрішим на замовлення, ніж поки що зарубіжний. Але є й просування в західному зарубіжному напрямку, який для компанії не втрачає перспективності. Кілька потенційних зарубіжних проєктів зараз на етапі обрахунків і узгоджень – для клієнтів з Іспанії, Англії, Німеччини. А проєкт для польського замовника вже в роботі.

– Цікаво, війна якимось чином позначилася на уподобаннях і запитах українських клієнтів, якщо оцінювати ті проєкти, які вам були замовлені в останні півтора року?

– Ми працюємо, як і працювали з проєктами в цінових сегментах «середній плюс» та преміальний. Клієнти так само прагнуть ексклюзивності інтерʼєрів, не вимагають спрощених підходів і вирішень при розробці проєктів. А чинник війни в їхніх рішеннях все ж присутній. Присутній у своєрідний спосіб: вони ніби кидають їй виклик. Мовляв, а ти нас все одно не зламала, і ми будемо жити, як звикли і як хочемо.

– Доведений такий парадоксальний факт, – додає, приєднуючись до розмови, Віталій, – у період соціальних стресів зростають продажі «Мерседесів». Люди таким чином скидають із себе стресові навантаження, вберігаючи свою психіку. Щось подібне можна нині спостерігати і в нас.

– До теми ексклюзивності, індивідуальності проєктів, які ви розробляєте згідно з запитами клієнтів. На своїй сторінці в Фейсбуці ви докладно показали й розповіли про недавно завершений проєкт облаштування приватного житла, як мовиться, «під ключ». Ексклюзивність його досягнута зокрема й використанням в інтерʼєрі елементів Japandi. Інно, поясніть, що це за стильовий різновид.

– Я маю безпосереднє відношення до дизайну цього проєкту, тому із задоволенням розповім про деякі його особливості. Japandi – одна з них. Насправді це поєднання, дизайнерський мікс елементів японського й скандинавського стилів. Від японського тут акцент на натуральності матеріалів (приклад: поєднання у меблевих фасадах дерева й мішковини), від скандинавського – тяжіння до простоти мінімалізму. В принципі я тут не придумала нічого абсолютно нового. Змішування в інтерʼєних проєктах різних стилів – не тільки двох, а й кількох – давно звична дизайнерська практика. Власне, жодного стилю в його чистому вигляді в практиці створення інтерʼєрів не буває. Певний стиль є зазвичай  провідним, але завжди він доповнюється з метою більшої індивідуалізації проєкту елементами інших стилів. Ясна річ, це треба робити тонко, вміло, без порушення естетичних норм.

Перебуваючи три місяці у вимушеному виробничому простою, подружжя не припиняло творчої роботи задля майбутнього компанії. Оновили сайт, Інна створила ще й власний, дизайнерський. Було розроблено кілька базових різностильових моделей мʼяких меблів, проєктів кухонних меблів, меблів для ванних кімнат, що не практикувалося в компанії раніше, коли всі меблі розроблялися суто індивідуально під потреби кожного проєкту.  В період війни потреба в базових моделях виникла передусім з прицілом можливої майбутньої участі компанії в зарубіжних проєктах.  При реалізації яких можна було б використовувати вже готові меблеві розробки, що полегшило б, оптимізувало б і пришвидшило виконання проєкту. Звісно, завдяки наявності базових моделей зʼявляється можливість налагоджувати й роздрібні продажі таких меблів.