УАМ в обличчях: Олександр Закопайко започаткував компанію «WoodZO» вже під час війни і всіляко намагається зробити прибутковим свій меблярський спартап.
Кожного разу, коли беремося за опис історії чергової меблевої компанії, хочеться знайти в ній щось особливе, чим вона не схожа на сотні інших членів УАМ. Інколи зробити це просто, інколи складно, а от столична компанія «WoodZO» буде чи не першою в числі особливих.
Олександр Закопайко відважився створити її уже в умовах війни, не будучи за фахом деревообробником. Хоча роботу з деревом знав на рівні хобі. Навіть самостійно виготовив для себе дещо з меблів. Тому рішення зробити меблярство своїм бізнесом таким чином було вмотивованим. І одразу ж взявся за технологічно складне виробництво: приміром, продукування столів із масиву в поєднанні з декоруючою епоксидною смолою.
– Безсумнівно, сміливий вчинок. Хтось би, може, сказав, що відчайдушний. В умовах, коли й меблярам із багаторічним досвідом доводиться свої успішні до війни виробництва скорочувати чи переорієнтовувати на випуск більш дешевої продукції, ви стартуєте з дорогим продуктом, маючи намір одразу ж підкорити ринок, який нині дуже не стабільний.
– Обставини змусили. Коли з початком війни опинився без роботи (компанія, в якій за фахом займався архітектурним проектуванням, сильно скоротилася), почав думати, чим заробляти, що називається, на хліб. Товариш вирішив податися у виробництво дитячих меблів, то й мені, за його прикладом, закортіло взятися за меблярство, тим більше, що певне уявлення про нього вже мав.
– А чому одразу за таке складне?
– Ринок, зізнаюсь не моніторив – і часу не було та й можливостей, тож на свій страх і ризик взявся за те, до чого душа лежала. Хай дорогі, але ж красиві меблі захотів створювати.
У штатному розписі мав тільки себе самого. Самостійно опановував секрети створення тих виробів із дерева, від яких сам отримую задоволення. Зараз уже нас кілька чоловік, називаємося майстернею, хоча у фізичному вимірі й це є перебільшенням, бо орендуємо лише частину приміщення.
Український ринок, мушу із сумом і розчаруванням визнати, повернувся до нас спиною, а зарубіжний – поки що недоступний. От і чекають наші красиві столи кращих часів, не компенсовуючи навіть того, що було вкладено в їхнє виробництво.
– Тим не менше компанія на плаву й навіть на початку року набула членства в Українській Асоціації Меблевиків.
– Виручають трохи поштучні продажі дрібних виробів, які почали освоювати. Приміром, кухонних органайзерів, дощок для нарізання. Але війна взялася заважати новими перешкодами – вимкненнями світла. Тримаємося з останніх сил, але не здаємося. І в УАМ прийшли, сподіваючись на підтримку колег, на той досвід, що ними акумульований.
– Увагу привернула серія виробів із обпаленого дерева. Молодці, що шукаєте нестандартні рішення. У вашій ситуації це врай необхідно. Але чи не надто ризикована пропозиція обпаленого дерева, яке може асоціюватися у людей із наслідками війни – руйнацій, пожеж?
– Це з фотографій у вас таке враження, але коли люди беруть до рук такі речі – ми спромоглися на невеличкий шоу-рум, – то їм вироби із штучним почорнінням довподоби. Скажу більше, використання обпаленої деревини досить поширене в Карпатах. Зчорненими дошками оздоблювалися будинки. Отже, можна сказати, ми лише відродили й поширили традицію на інші вироби, зокрема кухонні дошки для нарізання.
– Знову ж таки із вашої сторінки й фейсбуці можна зробити висновок, що вам найбільше подобається працювати з горіхом. Нема зараз проблеми із придбанням такого масиву.
– Нема проблем у тих, хто має на таке придбання кошти, бо матеріали зараз дуже дорогі. Але працюємо ми не лише з горіхом, а й з іншими красивими породами деревини –дубом, ясенем.
– Кому, як не вашій компанії скористатися ґрантовими програмами, які пропонує зараз держава? Зокрема тією, розповідь про яку вміщена на сайті асоціації…
– Знову ж таки, через брак досвіду в оформленні заявки на такий ґрант нам не вдалося потрапити в число претендентів. Буду шукати шансу на другому етапі ґрантової програми.
А закінчити цю розповідь хочеться зверненням, до членів УАМ.
Друзі, колеги. Стартапівцю, якому ніяк поки що не вдається дати прибутковий хід своєму бізнесу, треба допомогти, вкотре продемонструвавши нашу цехову солідарність і взаємовиручку, аби не дати йому, хто зробив такий сміливий крок у практичне меблярство у такий несприятливий час, розчаруватися в ньому. Хто чим може. Навіть толковій пораді початкуючий колега буде радий.

