Чернігів – один із трьох обласних центрів, під стінами якого російські окупанти були вже першого ж дня вторгнення і нещадно колошматили його артилерією до тих пір, поки їх не прогнали межі області. Ясна річ, вся промисловість міста припинила роботу. Не стала винятком і компанія Юрія Молька, добре відома в галузі як найбільший в Україні виробник металевих вхідних дверей високої якості й найрізноманітніших дизайнів під торговою маркою «MAGDA».

Всі працівники вранці того трагічного лютневого дня, з розповіді пана Юрія, були повідомлені, що робота компанії припиняється. Свою вахту до 10 квітня несли лише охоронці. Цього дня відновила компанія роботу тим, що почала передусім відвантажувати клієнтам ту дверну продукцію, яку не встигли відправити до початку війни. А там і виробничі цехи заводу запрацювали. Попри те, що кілька ключових фахівців були мобілізовані. Та й обсяги виробництва через війну скоротилися відсотків на тридцять. Через це й перейшли на однозмінний режим роботи, через те й нема потреби в доукомплектуванні штату, який нині оптимізований у відповідності з нинішніми потребами.

– Північні райони області ворог продовжує уражувати, але до Чернігова не дістає. Це дає, мабуть, можливість відбудовувати те, що було поруйноване, а відтак мало б давати можливість і вам нарощувати виробництво, адже без дверей ні в жилих, ні в інших приміщеннях не обійтися.

– Коли розпочнеться масова відбудова зруйнованого та пошкодженого війною, так і буде. Знадобляться у більшій кількості, ніж потребує внутрішній ринок  нині, не тільки двері економкласу, а й такі, як наші – у високому ціновому сегменті. А поки що – поки активні бойові дії тривають на території країни, і через це повномасштабний процес відбудови не розпочався, – ми в кращому становищі, ніж ті колеги, чиїми замовниками є будівельні компанії, котрі нині практично припинили активні будівельні роботи. А ми працюємо з кількома крупними дилерами, які постачають наші двері своїм субдилерам або  безпосередньо торговим точкам і роблять це, навіть за нинішніх несприятливих торгівлі умов, досить непогано. Звісно, якому товаровиробнику не хочеться збагатитися новими клієнтами? Але нас цілком задовольняють нині ті, яких вже маємо. Надбати нових клієнтів означало б перестати в нинішній ситуації повною мірою задовольняти потреби нинішніх, з якими у нас давні партнерські довірливі взаємини, тому чинити так по відношенню до них було б негарно.

– Це ви про внутрішній ринок, але є й зовнішні, де ваша продукція давно й доволі успішно присутня…

– Так, і це нас нині дуже виручає, бо продаємо там більше, ніж через війну в своїй країні. Найбільше експортуємо в Литву та в Молдову. Фури, наповнені нашими дверима, регулярно курсують між Черніговом і цими країнами попри те, що здійснювати експортні операції стало складніше й дорожче. І логістика здорожчала: до війни транспортування дверей фурами в Прибалтику здійснювалося через Білорусь, нині – через Польщу, отже помітно більший кілометраж. Непомірно дорогим, як і ви знаєте, стало пальне. В результаті рейс однієї фури до Литви зріс у вартості майже втричі  – майже до двох із половиною тисяч євро. А ще наші зарубіжні клієнти почати перестраховуватися, побоюючись з огляду на фінансову нестабільність і за вантаж, доставку якого з України оплачують самі, тому не погоджуються вже на стовідсоткову передоплату, а розраховуються частинами: спочатку невелику суму передоплати перераховують, ще частину, коли фура перетинає кордон, і тільки отримавши товар, розраховуються остаточно. Більше того, аби вони переконалися, що після підходу ворога за межі області компанія  почувається впевнено, стабільно працює, ми мусили надсилати їм на підтвердження цього відеоматеріали з працюючих цехів, показувати, що компанія не зазнала руйнації, все обладнання на місці, штатні працівники також. І ми їх розуміємо, не нарікаємо на таке перестрахування: адже йдеться про великі гроші: фура дверей – це мінімум тисяч тридцять валютних коштів, а якщо закуповуються елітні моделі, то й всі вісімдесят.

– Деякі керівники компаній, з якими ми вже мали такі розмови, жалілися, що в умовах військового стану певний період зазнали дефіциту деяких матеріалів і комплектуючих, критично необхідних для їхнього виробництва…

– Я не з тих, хто «плачеться в жилетку» за найменших труднощів. Упевнений, хто хоче працювати, той завжди знайде можливості. Не скажу з упевненістю за інші галузі, а тим, хто працює в дверному бізнесу, гріх скаржитися на дефіцит матеріалів і комплектуючих – є достатньо в країні й вітчизняних, і імпортних.