«Біда навчить вареники їсти» – каже народна мудрість. Іншими словами: поставить перед необхідністю зробити те, чого раніше не робив. Це правдиве прислівʼя пригадалося після розмови із Євгеном Кисарцем, власником житомирської компанії «ТК «Актив», продукція якої відома на вітчизняному меблевому ринку під брендом «Юніор меблі».

Біда, яка охопила країну у лютому минулого року – хоча й не завдала компанії  руйнації, якої, на жаль, не уникнули деякі колеги по УАМ, хоча не випали їй і клопоти релокації, – все одно поставила її на межу виживання. І це значною мірою через те, що деякі крупні клієнти, зокрема торгові мережі, чиї обʼєкти компанія умебльовувала за довгостроковими контрактами, розірвали довоєнні угоди, бо й самі опинилися у скруті. Аж до літа фабрика практично не працювала у звичному режимі, ледь тримаючись на плаву виконанням незначних разових замовлень. А коли і їх не було, то, пригадує Євген, щоб утримати залишки колективу можливістю плати працівникам хоч щось, доводилося займати їх прибиранням приміщень, території тощо.

А коли держава та міжнародні фонди для підтримки малого й середнього бізнесу почали пропонувати на вигідних умовах ґрантові кредити, аби економіка геть не занепала, Євген Кисарць одразу ж ухопився за таку можливість зарадити своїй компанії в тому скрутному становищі, в якому вона опинилася. Пощастило – компанія кошти отримала.

– І на що вони потрачені?

– На докорінну модернізацію виробництва. Адміністративно-управлінська оптимізація в компанії відбулася сама собою  – в міру скорочення чисельності колективу, характерного для умов воєнного часу: хтось убезпечував сімʼї за кордоном, хтось пішов на захист країни, хтось вирішив шукати кращу роботу.

Для мене, як власника і керівника компанії, стало очевидним, що в обставинах, які склалися, і в тій перспективі, яка вимальовується через нинішні обставини, працювати далі так, як ми працюємо, значить  – зупинилися в меблярському розвитку та вдосконаленні. Ми вже, як мовиться, набили руку у виконанні тендерних замовлень, реалізація котрих технологічно й технічно вже особливо не заморочує. Від замовників  отримуємо технічні завдання, готові креслення, котрі тільки дещо адаптуємо до своїх умов виробництва, а далі, як кажуть, справа техніки.

Але кожному меблевику завжди хочеться більшого, ніж те, чого вже досяг. І я в такому прагненні не виняток. Хочеться й мені не лише за тендерними замовленнями виробляти меблі, придумані іншими, а і самому їх творити. Мати для цього свою дизайн-студію, можливість виробництва ще й серійних конкурентоздатних меблів власної конструкції й дизайну. Але, залишаючись на колишньому рівні розвитку, годі було сподіватися на реалізацію таких амбітних планів.

– І наскільки вже просунулися на цьому модернізаційному шляху?

– Придбали необхідне високопродуктивне обладнання, зокрема із числовим програмним керуванням.  Зараз на етапі завершення монтажу й налагодження нових верстатів, відповідної підготовки операторів. Прибудовою до основного приміщення розширили виробничі площі.

– Як підприємець ви не могли не помітити, що війна та її наслідки, зокрема ослаблений вітчизняний ринок, змусили багато меблевих компаній, які збували продукцію лише на внутрішньому ринку, спішно експортно переорієнтовуватися, а ті, в кого експорт вже був налагоджений, почали шукати можливостей його розширення й нарощування. І така тенденція має розвиток. Ваша компанія не осторонь цього процесу?

– Наша компанія з тих, чий меблевий бізнес вибудовувався з орієнтацією на внутрішній ринок. Якби ми й далі почувалися на ньому стовідсотково впевнено, може, експортні перспективи для нас ще довго були б віддаленими. Нині ж взялися за їхнє наближення. Започаткований процес модернізації виробництва стане зокрема й першим важливим кроком у цьому напрямку.

Зрозуміло, що виведення виробництва на вищий технічний та технологічний рівні ще не буде стовідсотковою запорукою можливості експортних поставок. Готуватися до цього  належить різносторонньо. Зокрема й набуттям відповідних знань. З цією метою я цьогорічного літа  пройшов навчальний теоретично-практичний курс «Школа експорту», спільно організований Департаментом економічного розвитку Житомирської міської ради, Агенцією розвитку міста та Фондом розвитку підприємництва за міжнародного фінансового сприяння.

– Як компанія завершила минулий рік і яким вдався нинішній?

– Торік паралельно з динамічним процесом модернізації, яку затіяли, ми з осені почали й помітно нарощувати обсяги виробництва у звичному поки що форматі виконання тендерних замовлень. І до кінця року вийшли на місячний показник на рівні десь відсотків 80 довоєнного. Завдяки тому, що помітно зріс попит ринку на офісні меблі. І причина того – релокаційні процеси, що були характерними для минулого року. Перебазовувалися в безпечніші регіони не тільки компанії, фірми, а й навчальні заклади, регіональні управлінські установи тощо. Для облаштування на новому місці, в нових умовах їм знадобилося  якщо не нове, то додаткове умеблювання.

Частина цього року була для компанії вимушено провальною у виробничому сенсі. І ось чому. Настала фаза модернізації виробництва, котра змушувала, якщо не зупиняти часом, то суттєво пригальмовувати виробничий процес. Встановлення нового обладнання передбачало або демонтаж старого, або його пристосування до нового. Виконання цих робіт вимагало тимчасового припинення виробничого процесу, що, втім, не стало для компанії критичним. Більше того, виробництво запрацювало так інтенсивно, що сьогодні маємо показники в розрізі місяця  навіть кращі довоєнних.