Війна зупинила виробничу діяльність харківської меблевої компанії «Bonsso» аж на чотири місяці. А вийти на свої звичні меблевиробні кондиції вона змогла ще пізніше. А все тому, що пережила торік фактично подвійну релокацію. Розповімо про її релокаційну «одіссею» із слів власника «Bonsso» Кирила Іванова.

Перебазовуватися на захід країни було вирішено, коли вже ворога відтіснили від Харкова, але масовані обстріли вже й без того сильно поруйнованого міста продовжувалися, тож реальна небезпека залишалася. Перевезлися кількома рейсами до Чернівецької області. Налагоджувати там і запускати виробництво виявилося непростою справою. По-перше, не весь вантаж дійшов у цілісності. Ні, верстати не пропали в дорозі, а от ручного електроінструменту не дорахувалися. Та відчутнішою проблемою виявилася кадрова. В Чернівецькій області, на відміну від інших західних регіонів, меблева промисловість менш розвинута, тому знайти й найняти потрібну кількість кваліфікованих працівників відповідного профілю не вдалося. Кваліфікація новонайнятих була в кращому разі на рівні перетяжки меблів. Це, зізнається Кирило Іванов, одразу ж негативно позначилося на якості продукції. А продукція була замовною: мали ж невиконані через війну зобовʼязання перед клієнтами, яким меблі все ще були потрібні.  Почали отримувати рекламації, імідж компанії виявився перед загрозою. Потрібні були рішучі зміни. І вони сталися: було прийняте рішення  повернути компанію назад до Харкова, де залишався кадровий кістяк.

Серпневе повернення теж виявилося непростим. Рідні стіни не прийняли – зазнали руйнації. Шукали  інше пристанище. Врешті розмістилися в приміщеннях меблевої фабрики з виробництва мʼяких меблів, яка збанкрутіла. Доцільним було купити у її власника цей меблевий бізнес, торгову марку, що й було зроблено. До того ж, нестачу кваліфікованих працівників, яка й тут далася взнаки із зрозумілих причин, компенсували працівниками збанкрутілої фабрики. Таким несподіваним чином торік компанія «Bonsso» почала виробляти ще й дивани. І нині активно розвиває цей продуктовий напрямок під тією ж торговою маркою, яка була у колишнього власника. Та й диванні моделі продукує все ще ті, що дісталися у «спадок», найбільш успішні. Ті, що зазвичай  називають «лідерами продажів».

І справді по поверненню до Харкова компанія відновила виробництво меблів на звичному для неї високому рівні якості, чого й прагнув її керівник.

– Придбання другої торгової марки й розвиток нового меблевиробного напрямку – безперечне свідчення розвитку компанії, чим у нинішніх умовах можуть похвалитися не так вже й багато ваших колег. Вдалося розвинутися і в інших напрямках?

– Дещо справді вдалося, чого не мали до війни, яка виявилася, як і кожна криза, не тільки  бідою, а й каталізатором активного, креативного бізнес-пошуку нових можливостей виходу із скрутного становища.

До війни компанія була зорієнтована на роздрібні продажі меблевої продукції – столів, стільців, крісел, пуфів. Нині вже маємо досить розгалужену мережу дилерських представництв – у 16 містах країни включно із столицею.

Зʼявилася й отримала досить динамічний розвиток і експортна складова нашого меблярського бізнесу. Двічі відгукувалися на пропозицію УАМ взяти участь у міжнародних виставках у складі колективного національного стенду. І в Познані, і в Кельні законтактували з потенційними клієнтами, частина з яких уже стали нашими зарубіжними дилерами в Польщі, Франції, Великобританії. Зараз ведемо інтенсивні перемовини з потенційним клієнтом із США.

– Це так вам пощастило чи були більш реалістичні передумови такої завидної результативності від участі у виставках?

– По-перше, ми їздили не тільки з каталогом своєї продукції, а й возили конкретні її зразки, чого не зробили чи не змогли зробити деякі колеги по колективному стенду. Таким чином виявилися більш переконливими для потенційних клієнтів. Крім того, змогли запропонувати їм меблі, які мають високі товарні кондиції, і такі умови співпраці, на які важко було не погодитися.

– Набуті зарубіжні дилери – хто вони? І яким меблям віддають перевагу – бренду «Bonsso» чи придбаному диванному?

– Не повірите, але зарубіжними дилерами ми маємо переважно українців. Тих, яких війна вигнала за кордон і які, маючи підприємницьку хватку, взялися розвивати там свій бізнес, зокрема торгувати меблями. А що стосується продукції, то поки що більшим попитом користується наша традиційна продукція, але, впевнений, із часом не менш конкурентними стануть і диванні вироби.

          Наростивши цьогоріч уже вдвічі у порівнянні з минулим роком виробничі потужності, компанія почувається досить впевнено й у нинішніх важких для вітчизняного бізнесу умовах.  Це значною мірою завдяки тому, що до війни ми були в процесі досить стрімкого розвитку. Війна пригальмувала цей процес, але не зруйнувала його потенціалу, попри всі ті складнощі, про які йшлося.