На історії кожної меблевої компанії неодмінно позначилася війна. На якійсь менше, на іншій більшою мірою, якусь поставила на межу виживання. А от компанії, котру в нашій Асоціації знали за незвичною для меблярства назвою «Простір єдності», взагалі не стало. Тому розповідь буде не про неї, а про її власницю Ірину Ісюк, яка продовжила звичну справу, але в іншому місці та в інших обставинах.

Коли почалася війна, Ірина, яка сама ростить  дітей, вивезла сімʼю в Польщу. Із своїм невеликим меблевим виробництвом, яке спеціалізувалося на виробництві меблів під замовлення, могла б управлятися і звідти, бо були в команді надійні, досвідчені працівники, у яких не потрібно було стояти над головою.  Але ж війна не обминула і їх: хтось звільнився через сімейні обставини, хтось, мобілізований, наблизився впритул до війни. 

Можна було починати закриття компанії, яка практично розпалася, через її очевидну безперспективність, але залишалися незакритими контракти, незавершені обʼєкти. Знехтувати ними, довірою клієнтів  керівниця компанії не могла. Із значними зусиллями вдалося віддалено зібрати тимчасову бригаду чоловіків на вигідних для них умовах, які змогли реанімувати виробництво й доробити те, що належало. 

Це був чи не найважчий період, бо довелося Ірині використати всі свої наявні кошти, аби лише клієнти не мали жодних нарікань. А з компанією таки довелося розпрощатися.

Втім, як уже досвідчена меблярка й підприємниця та й від природи людина діяльна вона в Польщі, підучившись, створила нову компанію  – дизайн-бюро «MebleArt», що, як стало зрозумілим, зробити було легше, ніж започаткувати тут меблеве виробництво. Але те «легше» не означає, що їй далася нова справа запросто. Вже хоча б тому, що залишилася практично  без фінансів. Доводилося починати нову справу в іншій країні практично з нуля. Та й умови ведення бізнесу там складніші, вимогливіші.  І все ж задум виявився  результативним, вона досягла свого, і зараз Ірина в Польщі, отримавши диплом дизайнера,  розробляє дизайн-проєкти під замовлення. 

– Йдеться про комплексні проєкти?

– Так, уже на рахунку моєї тутешньої компанії сім реалізованих квартирних проєктів, зараз в роботі інтерʼєрний проєкт цілого будинку. Днями їду в Хорватію, бо там треба реалізовувати новий проект «під ключ».  

Законтактувала із польським представництвом компанії «ВіЯр», що сприяє реалізації тутешніх проєктів. Знайшла партнерів-українців і в інших країнах, отож і зʼявилася можливість виходити своїм нинішнім бізнесом і за межі Польщі. Добре знаючи можливості українським меблярів, я часто орієнтую продукцію своїх  зарубіжних клієнтів на їхню продукцію. Але з деяких пір з допомогою того ж «ВіЯру»  можу пропонувати клієнтам і власні меблі. І не тільки в кресленнях.

– Тобто маєте там уже й виробничі можливості?

– Поки що досить скромні. Познаходила тут земляків, які знайомі з деревообробкою, і таким чином утворився невеличкий меблярський колектив.

  Вивчивши польську мову, ще й взялася вчити бажаючих меблевому предметному дизайну, бо тут цьому ніхто не вчить, та й, наскільки знаю, і в Україні також. Так – щоб з практичним ухилом. А за кордоном меблевий дизайн дуже високо цінується. І загалом будь-які послуги.

Особливо потрібні дизайнерські навички  менеджерам, які перші контактують з клієнтами, приймають замовлення. Тож важливо, аби вони могли подати кожну пропозицію привабливою для клієнта, грамотно прорахувавши вартість майбутнього проєкту, ескізно його продемонструвати, вказати на переваги, досконало орієнтуючись у меблевиробних матеріалах, фурнітурі й комплектуючих. 

Це тільки початок. Бо повною мірою реалізовувати цю свою просвітницьку місію маю намір в Україні. І необовʼязково після остаточного закінчення. війни. 

Я ніколи стовідсотково не орієнтувалася на польський ринок, на те, щоб тут реалізовувати себе і як дизайнер, і як меблярка. Просто обставини так склалися, життєві реалії примусили.

– А в Україні ще якесь підґрунтя для цього залишилося?

– Так. Насамперед, ним є те, що не обірвалися звʼязки  з Українською асоціацією меблевиків. Дирекція інколи допомагає мені в моєму бізнесі, я чимось своїм намагаюся бути їй корисною. Зараз ми спільно з компаньйоном виношуємо план, як налагодити реалізацію зарубіжних проєктів із використанням товарів українських виробників. І без УАМ нам в цій справі не обійтися.

– Є плани відродити ФОП в Україні, можливо, під іншою назвою?

– Якщо вдасться здійснити задумане, то без того не обійтися. Але то може бути в майбутньому, бо зараз утримувати дві компанії в різних країнах ще не під силу.