Виробництво білоцерківської компанії «RK-Меблі як мистецтво» розміщується на території обʼєкта, що мав оборонне значення. Коли розпочалися ворожі обстріли Київщини, дісталося й Білій Церкві. Була вірогідність того, що росіяни  можуть цілити по колишньому воєнному заводу, тому майже два місяці меблева фабрика була у простої. Працівникам у перші дні війни спішним порядком видали гроші на прожиття, бо ніхто не знав, як розгортатимуться  події. Але обійшлося. Практично весь її колектив, як розповів начальник виробництва компанії Станіслав Родзін, – за винятком мобілізованих до війська і кількох тих, хто за час простою знайшов іншу роботу, – став до звичної праці, тільки-но було вирішено запустити виробництво.

– Втім, все ж перше, що зробили, – повідправляти готові меблі замовникам – і ті, які на початок війни були вже упаковані повністю або частково, і ті, що були вже пофарбовані й готові до впакування.

Першими нагадали про себе клієнти, чиї замовлення вже були з необхідними замірами – готові до виконання і частково проплачені. Жоден клієнт не розірвав контракту через необхідність переглянути компанією раніше узгоджені цінові параметри проєктів з огляду на нові ринкові реалії. Навіть ті, з якими до війни були стосунки на рівні попередніх прорахунків, почали активно укладати контракти, розуміючи, що далі ціни ще більше підніматимуться.

І фабрика запрацювала. Але поступово набирала обертів: є замовлення – виходить бригада на зміну. Не без складнощів обійшлося в перші місяці війни. Матеріальних. Через припинення імпорту МДФ білоруського виробництва утворився плитний дефіцит. По всій області шукали й скуповували плитні залишки, аби не зупинити виробництво, яке з такою радістю і для керівництва, і для колективу було запущене після кількатижневої перерви. На щастя, досить швидко ринок матеріалів, потрібних меблевим виробництвам, стабілізувався. Щоправда, вони відчутно подорожчали, як відомо всім меблярам.

– Ваша фабрика досить універсальна в плані того, що виробляє практично всі види меблів за призначенням. Торік всі вони однаковою мірою користувалися попитом?

– Та ні. Чомусь у пріоритеті були меблі кухонної групи: кухонні гарнітури, обідні столи й стільці. Нині запити помітно урізноманітнилися.

– На кінець минулого року вдалося наблизитися до довоєнних обсягів виробництва?

– На жаль, ні. Але чверті довоєнного рівня досягли. І то добре для нинішнього стану українського меблевого ринку. У фабрики – хоча й недозавантаженої замовленнями – все ж є робота, а отже й заробіток у працівників. А це вже багато значить для нинішнього часу.

Нині ситуація для компанії значно краща в порівнянні з минулим роком, і це засвідчує те, що починаємо пошук нових працівників для поповнення штату.

– У компанії досить амбітне виробниче кредо – «Меблі як мистецтво», яке закріплено навіть у її назві. Знову ж таки, з огляду на реалії ринку воєнного часу чи не доцільніше було б меблювати простіше? За прикладом тих деяких компаній, які знайшли вигоду в тому, що почали працювати на мас-макрет.

– У нашому розумінні меблеве мистецтво – це не меблі на рівні художніх виробів, у високому ціновому сегменті, а виробництво меблів, у всіх відношеннях добротних, причому будь-якої конструктивної складності. За такого підходу й меблі бюджетної категорії можна виробляти на рівні меблевого мистецтва.

А що стосується того, аби опуститися  в нижчу цінову категорію, що, можливо, таки й сприятиме нарощуванню продажів, то таку тенденція в галузі ми теж бачимо, бо й поруч з нами працюють такі компанії, але не спокушаємося на неї. Вирішили залишатися такими, якими нас багато років знає і цінує ринок.

– Компанія реалізує свою продукцію виключно на внутрішньому ринку. Не маєте експортних планів, які зазвичай реалізовуються з участі меблярів у міжнародних виставках?

– Наміри є. Нема поки що фінансових можливостей. Втім, цього року участь у меблевій виставці все ж взяли. В українській. І хоча вона з огляду на нинішню ситуацію в країні не була такою масштабною, якою могла б були за кращих часів, але для нас  виявилася все ж результативною: законтактували з рядом потенційних дилерів. Для компанії це дуже важливо. Більшою мірою фабрика існує завдяки індивідуальним замовленням, участі в інтерʼєрних проєктах українських дизайнерів, а тепер вимальовується можливість додати у виробництві серійних меблів і гуртових продажів, що для нас нині є вкрай необхідним.

– Практично жоден член нашої асоціації не залишився осторонь різнопланової допомоги армії, вимушеним  переселенцям. Розкажіть, чим є помічною країні в час нинішніх важких випробувань ваша компанія.

– З першого ж місяця війни в цьому вкрай потрібному країні патріотичному, доброчинному русі й компанія, і я особисто. Компанія щомісячно перераховує кошти на різні волонтерські потреби. Мені вдалося зібрати дві 25-тонних фури гуманітарної допомоги (продуктів, речей) і відправити мешканцям Лиману після звільнення міста від окупації. Воїнам, які тримають фронт у тому регіоні, відправили автомобіль. Збирав я кошти й на Starlink для них, а вдалося придбати аж два.

Опікуємося ми й потребами тутешнього притулку для бездомних тварин. Допомагаємо якраз зараз технічно в обробці матеріалів для його розбудови. Їздив я з працівниками притулку на Херсонщину, аби рятувати тварин після ворожого руйнування греблі Каховського водосховища й доправляти їх до Білої Церкви. Працювали ветеринарним постом неподалік лінії зіткнення, тож потрапляли й під обстріли.

Свою доброчинну діяльність, як і виробничу,  компанія не припинятиме до повної перемоги над ворогом, в яку ми всі віримо.