Якщо більшість столичних меблевих підприємств із початком війни зупинялися через загрозу життю працівників, бо ворог стояв під містом, то фабрика «Dакo» мала на те ще й іншу причину: співвласники компанії залишили Київ: Олександр Кутняк і ще один його працівник першого ж дня війни добровольцями пішли  в діючу армію, ще кілька працівників стали тероборонівцями, а дружина з дітьми, як і тисячі киянок, як і жіноча частина колективу, рятувалася за кордоном.

Відновила роботу компанія й знову відкрила свій салон-магазин, коли Олександр ще перебував у лавах ЗСУ. Повернулася дружина і взяла всі управлінські клопоти на себе (вони й до війни були в компанії цілковито взаємозамінними). Місяці три знадобилося, аби впоратися із довоєнними замовленнями  – їх виявилося чимало. Деякі клієнти, що перебували за межами  країни, відтерміновували виконання своїх замовлень до повернення, але жоден не розірвав контракт. Звісно, ні в кого із клієнтів не було нарікань і на затримки обумовлених контрактами термінів виконання замовлень.

Демобілізований в кінці літа за станом здоровʼя Олександр, повернувшись до мирного життя і впевнившись, що дружина добре справляється з управлінням меблевиробництвом, для підстрахування сімейного бізнесу вирішив започаткувати ще два напрямки діяльності: крафтове виробництво мʼясних делікатесів  та обслуговування виїздних свят (кейтерінг).

         –  До кінця минулого року – вже з новими замовленнями – компанії в своєму основному виді діяльності  вдалося досягти десь сімдесяти відсотків  виробничих обсягів у порівнянні з довоєнним рівнем, – розповів Олександр Кутняк. – Але початок нинішнього року – десь до березня – ринок знову продемонстрував спад: в суспільстві  нагніталося очікування можливого повторного наступу русні до 24 лютого. Зараз ринок не тільки стабілізувався, а й демонструє зростання, що засвідчує зростаюча кількість замовлень на виконання індивідуальних меблевих проєктів, які ми отримуємо.

–  До війни компанія пропонувала клієнтам цілий ряд переваг: потенційному клієнту можна було безплатно викликати дизайнера, компанія зберігала у себе виготовленні меблі до кінця монтажних робіт у клієнта, доставляла готові меблі клієнту по Києву та області, гарантувала швидке виготовлення замовлень (протягом двох тижнів). Зараз, в умовах воєнного стану,  всі ці переваги діють?

– Так. Хіба що колишні терміни виконання замовлень не можемо гарантувати через те, що маємо певну кадрову напругу. Деякі ключові спеціалісти мобілізовані, а взяті їм на заміну (до речі, багато з числа переселенців) ще не такі вправні. Більше клопотів не з виробничниками, а з монтажними бригадами, де значна плинність кадрів.

– А ще ви пропонували клієнтам для комплексного виконання замовлень цілий спектр вбудовуваної побутової техніки…

– Було таке. Для надання цієї послуги з партнером налагодили за кордоном виробництво такої техніки під торговою маркою «Nett». Але торік під час обстрілу ворогом столиці ракета потрапила у склад із цією технікою і всю знищила. Після цього я вирішив вийти з цього проєкту. Тим більше, що теперішня відсутність пропозиції із вдудовуваною технікою суттєвого впливу на клієнтський інтерес до нашої компанії не має. 

– Ви, як розповіли,  розвинули сімейний бізнес у напрямках, які відношення до меблярства не мають. А безпосередньо меблевиробництво хоч якось змогли?

– Нам, можна сказати, пощастило: буквально напередодні війни завершили модернізацію виробництва, яке оснастили новою верстатною та іншою технікою. А остаточне освоєння її якраз і припало вже на воєнний час.

А ще торік нам вдалося запустити новий виробничий напрямок і в нашому меблярстві – налагодили виробництво столів та мʼяких стільців.  Воно поки  що невеличке, напрацьовано кілька моделей цих меблів для роздрібних продажів через наш магазин, але початок його розвитку покладено. Бачимо його перспективним.