В умовах війни всім виробничникам – і державних, і приватних компаній та підприємств – працюється непросто. Але є ті, кому випали особливо важкі випробування, і все одно вони їм не скорилися. Є такі й серед наших колег- меблярів. Компанія «Енвер» одна з них.

Дислокуючись в Іванкові на Київщині, вона, як розповів її власник Енвер Мамедов, майже два місяці перебувала в окупації. Тільки після визволення Київщини від русні довідалися від місцевих, що ворожі «Гради» вели вогонь буквально в сотні метрів від території компанії. Приміщення компанії серйозних пошкоджень не отримали, але окупанти їх помародерили, викравши все, що можна було винести, – ручний інструмент, оргтехніку, посуд, дещо з меблів. А от верстатів не змогли.

Можна уявити, з яким труднощами і з яким настроєм «енверівці» знову запускали меблевиробництво, аби довершити довоєнні замовлення, яких очікували клієнти. Одразу й не змогли, бо не було електроенергії, а відтак і тепла. Але без діла не сиділи: транспортом компанії розвозили гуманітарну допомогу тим, хто її потребував. А тільки-но енергетики дали струм, взялися за роботу. Доробляти доводилося й ті меблі які на початок війни були вже готовими, впакованими, але їх не встигли відправити замовникам: частина компонентів була непроханими гостями пошкоджена.

Місяці три були зайняті довоєнними замовленнями, а після залишилися практично без роботи, бо нових клієнтів виявилися одиниці. От і опинилися на межі закриття, навіть більш як наполовину скоротивши штат працівників і закривши офіс компанії та шоу-рум у столиці. А як восени почали масово вимикати світло, стало ще важче. З великими складнощами виконували й ті одиничні замовлення, які траплялися. Їх небагато зараз ще й тому, що компанія не знижує планку свого меблевиробництва. Не опускається до рівня бюджетних меблів, а меблює в звичних еліт-сегменті й «середній плюс».

– Ну, а цей рік обіцяє бути сприятливішим для компанії?

– Після Нового року ситуація стала покращуватися, число замовлень почало зростати, хоча й повільно. Вигідно для компанії, що серед них зросло число комплексних проєктів умеблювання приватного житла. Але в цілому замовлень все ж мало. Навіть нинішня кількість працівників недозавантажена роботою. Наслідки минулорічного виробничого провалу й досі, на жаль, даються взнаки.

Складнощі вперто не хочуть залишати компанію і в цьому році. Весна принесла нові – підтоплення. Через це збільшився вдвічі шлях і час доїзду до Іванкова із столиці – окружними путями. Якщо торік через зруйнований відступаючим ворогом міст через річку переправлялися понтонами, по тепер теж користуємося понтонним сполучення для приїзду на роботу, для відправки продукції клієнтам – але цього разу через розлив річки.

– Для прикладу, у квітні скільки замовлень мали?

– Трохи більше десятка. Для нас це дуже мало, бо звичні виконували щомісяця до півсотні проєктів. І хоча й нинішні не з дешевих, все одно поки що це не дає компанії почуватися впевнено.

– А ваша компанія не експортно орієнтована?

– Поки що ні. Якраз перед війною підібрали для нашого виробництва верстат ЧПК, який дав би нам змогу в строк і конкурентоспроможно виконувати зарубіжні замовлення, але купити його не встигли. А зараз поки що нема фінансової змоги. Є запити з Молдови, країн Балтії, але ми за них не беремося: не впевнені, що зможемо в нинішній ситуації виконувати їх вчасно. Нам би вийти хоча б на рівень 50 відсотків від довоєнного, уже зʼявилася б можливість для розвитку компанії.