Харків першим став на шляху вторгнення в Україну ворожих орд, тому мирна праця харківʼян припинилася з першого ж для війни не тільки тому, що вони, як і всі українці, були шоковані війною і певний час не могли отямитися, і не тільки тому, що жорстокі бої точилися вже фактично в межах міста, а й тому, що не було ні світла, ні інтернету.

Ясна річ, не виробляла двері, поки ворогів не відтіснили від міста, й героїня нашої розповіді – компанія «Медведь трейд». Зараз працює, попри те, що війна «нависає» над містом, а відтак і над нею, щодня. «Коли обстріли не припиняються день при дні, то вже мимоволі звикаєш до них», – каже власник компанії Генадій Староверцев.

Втім, можна сказати, що фабрика певною мірою функціонувала і в найгарячіший для міста час, хоча практично всі працівники залишили місто. Залишився комірник, який відвантажував клієнтам готові вироби, котрі   відправити завадив страшний ранок 24 лютого. Коли харківʼяни почали повертатися до міста й до своїх звичних справ – хоча в умовах регулярних обстрілів, невпинного руйнування міста й збільшення кількості загиблих мирних містян їх вже  не можна назвати звичними справами – до своїх робочих місць стала тільки приблизно пʼята частина колишнього штату компанії. Втім, і обсяги продажів, а отже відповідно й виробництва, суттєво зменшилися. Якщо до війни, за словами Геннадія Староверцева, щодня відправляли замовникам десь 70- 90 дверей, то нині і пʼяти не набереться. І тим не менше в травні вже була відправлена перша значна партія дверей «Епіцентру», найбільшому гуртовому замовнику. Були б замовлення, а металу – компанія виробляє металеві двері – вистачає: на початку року запаслися з розрахунку на свої звичні обсяги виробництва.

– Вже непоодинокі приклади, коли виробництва, зокрема й нашої галузі, з критичних для бізнесу регіонів передислоковуються у більш безпечні області, а то й за кордон. У вас такого наміру нема?

– Є. Але поки що утримують від такого кроку кілька обставин. По-перше, у нас громіздке металообробне обладнання, значні складські запаси, перевезення якого було б не тільки складним, а й надто дорогим для нинішнього фінансового стану компанії. По-друге, оренда приміщень нині у Харкові зменшена у пʼять разів, що дає компанії змогу в нинішніх умовах значного спаду виробництва все-таки триматися на плаву. А в більш благополучних регіонах орендна плата нині висока. От і виникає реальне побоювання, що у нас просто не залишиться коштів, аби на новому місці відновити виробництво. До того ж, доведеться шукати там нових клієнтів.

– Практично повсюдно в країні працюючий бізнес змушений  зменшувати рівень зарплат своїм працівникам. А як платите зараз ви?

– А нам поки що вдається тримати рівень зарплат на довоєнному рівні. Ті обсяги продажів, які нині маємо дають змогу гідно оплачувати працю тієї незначної кількості працівників, які нині зайняті в компанії. Сказати, що ми успішніші у порівнянні з іншими виробниками, що зменшили зарплати свої працівникам, навряд чи можна, бо ми тримаємо довоєнний рівень зарплат завдяки тому, що працюємо практично без прибутку для компанії. Скільки вклали у виріб коштів, за стільки й продаємо. Але поки що такі реалії.