Виробляти нині меблі у близькому до кордону з ворогом Харкові дуже складно, не всім тамтешнім власникам меблевих бізнесів вдається. Компанія  «M-Line» – одна з небагатьох, якій таки вдається. Як?  Про це у розповіді її власниці Нани Гавтадзе.

Хто б міг подумати, що Харків, чи не найіндустріальніше місто країни стане одним із найнебезпечнішим і для проживання, і для ведення бізнесу. Зокрема й меблевого. Але війна, яку розпочали на території України росіяни, призвела до такої печальної констатації. Два роки тому в місті функціонували не менше дюжини меблевих виробництв. Війна їх суттєво скоротила. Одні перестали меблювати, зазнавши ворожої руйнації, інші – через економічні негаразди, деякі перебазувалися в безпечніші регіони. В місті залишилися найвитриваліші, найнезламніші, які, подекуди перебуваючи фактично на межі виживання, продовжують виготовляти меблі. Про одну з таких компаній – «M-Line» – нинішня розповідь. Примітно, що вміло й стійко керує нею жінка – Нана Гавтадзе, з якою ми й спілкувалися для написання цієї статті.

– Можна сказати, що нинішній рік став для харківських підприємців легшим, ніж минулий, коли ворог, стояв під стінами міста?

– Не скажу за всіх підприємців, але для нашої компанії не став: так само важко підтримувати фабрику життєздатною, так само далеко ще до довоєнних показників виробництва і продажів. Але не здаємося. Потроху виробляємо меблі, переважно мʼякі, потроху продаємо. Шукаємо можливості зростати наперекір складнощам, які не відступають.

Залишатися, так би мовити, в меблярських лавах  попри економічно-фінансові труднощі, підупалий меблевий ринок вдається зокрема й завдяки тому, що ще до війни вдалося відлагодити виробництво й  продажі так, щоби мінімізовувати затрати. Така стратегія дає можливість пропонувати ринку хороші ціни на нашу продукцію.

Не тільки можна, а й треба в нинішніх умовах далі рухатися в напрямку ще ширшої й глибшої оптимізації як виробничих процесів, так і маркетингу. Розуміючи це, я не обминула увагою пропозицію Української Асоціації Меблевиків, яка не так давно організувала тренінгове навчання з означеної тематики. Тільки-но завершився курс, і можу сказати, що формою проведення, наповненістю корисною інформацією, всім тим, чим воно збагатило слухачів не тільки в теоретичному, а й у практичному сенсі, навчання заслуговує найвищої похвали. Це те, що власнику бізнесу, керівнику компанії – особливо нині – вкрай необхідне, аби бачити перспективу навіть у неясному нині майбутньомуй розуміти шляхи руху в її напрямку. Для мене особисто можливість у такий зручний спосіб збагатитися таким запасом знань була дуже своєчасною (тут мова йде про Спецкурс FBA: Маркетингові стратегії для брендів).

– Ваше виробництво, судячи з каталогу продукції і з ваших пропозицій в соціальних мережах, багатопрофільне, унівесалізоване. В нинішніх умовах це плюс чи мінус з огляду на те, що до суто економічних негативних чинників додалися ще й кадрові?

І тим не менше ми не згортаємо свою виробничу багатопрофільність. У нас дійсно можна придбати практично все, що потрібно для умеблювання житла. Виробляємо практично всі види мʼяких меблів, але можемо запропонувати й ті, які є додатком до мʼяких. Маємо всі можливості – й кадрові, й технічно-технологічні – і для виробництва авторських моделей мʼяких меблів.

– «M-Line» завжди виробляла серійні лінійки меблів для гуртових продажів. Якраз скорочення таких продажів і не дозволяє вам нарощувати виробництво? Який  із ваших гуртових клієнтів виявився найнадійнішим у цей час?

– Сам так. Із двох причин. Ті торгові мережі, які на окупованих територіях (Мелітополь, Бердянськ, Херсонщина) та в зоні бойових дій, взагалі випали з українського ринку, а ті, що працюють, продають менші обсяги товарів. Із переліку гуртових покупців  назву «МебельОК», з яким у нас ще до війни склалися стабільні ділові  взаємини, котрі продовжуються й нині. Не раз виробляли для цього вітчизняного меблевого ритейлера й меблі конкретно під його замовлення.

– Нинішній спад вітчизняного ринку змушує українських меблярів активно «шукати бізнесового щастя» за межами країни. І не в останню чергу через участь у міжнародних виставках.

– Спокусливо й нам долучитися до числа таких шукачів, та фінансів бракує. Розумію, що розводити руками через цю прикрість – не діло. Треба шукати кошти. Шукаємо, аби наступного року все ж побувати на якійсь із міжнародних виставок, якщо цьогоріч не вдалося відвідати Великобританію. Ведемо з цього приводу активний діалог із дирекцією УАМ. Розраховуємо, що відкриється під виставкову потребу кредитна можливість з боку держави, й ми нею скористаємося.

Треба визнати, що ще довоєнні кредитні програми, за якими нам позичав кошти передусім «Приватбанк», стали значної передумовою нашого розвитку  й запорукою нинішнього виживання в неспокійному Харкові. Звісно, позичали кошти не на проїдання, а на потреби виробництва, зокрема на придбання нового обладнання, яке й стало в нагоді зараз, аби через передові технології деревообробки  оптимізовувати цінові параметри продукції.