Компанії Ігоря Семенова «Миколаївмеблі» дісталося від війни дошкульніше, ніж більшості колег-меблярів, чиї негаразди в основному у спаді кількості замовлень і обсягів виробництва, у зменшенні прибутковості. А на територію його фабрики ще й залетів ворожий снаряд, обрушивши стіну одного з приміщень, посікши осколками готову продукцію й поранивши кількох бійців, які в той час там дислокувалися. Вдача в тому, що обійшлося без пожежі. Але ті завдані компанії «рани» давно «заліковані», тому говорили з її власником більше про сьогодення. Про те, що фабрика нині цілком дієздатна: видає продукцію, платить податки, в міру скромних можливостей робить певні кроки у своєму розвитку.

Звісна річ, не обминули кадрових труднощів, які в розмові постали першими, бо дійсно на сьогодні залишаються найбільш проблемними реаліями не тільки для нашої меблевої галузі, для всієї економіки воюючої країни.

– Якщо сказати по-простому, – констатує пан Ігор, – то  половини колишнього, довоєнного колективу не стало, а той, що залишився, наполовину оновлений, що, власне, й забезпечує дієздатність меблевого виробництва. Значною мірою й через неукомплектованість штату, а також через перебої в електропостачанні збився звичний графік і ритм роботи фабрики, що заважає досягти цілковитої стабільності.

Якщо говорити про кадрове поповнення останнього часу, то оббивальником меблів ми взяли чоловіка пенсійного віку, який уже не підлягає мобілізації. До цього запропонували роботу комісованому військовослужбовцю, але він протримався у нас недовго без психологічної реабілітації.

Знаю, що деякі компанії на деякі виробничі операції, на яких традиційно працювали чоловіки, ставлять жінок, а у нас вийшло навпаки:  у швейний цех, зазвичай суто жіночий, прийняли швейником чоловіка.

– Дійсно парадоксальний випадок, адже  із працівницями-жінками проблем не повинно б бути…

– Не скажіть. Знайти досвідчену швачку для виробників мʼяких меблів завжди було непросто. Не кожна й досвідчена, яка звикла до роботи з легкими тканинами, може так само вправлятися  і з важким меблевим текстилем. Та й швейна техніка інша. Пару років тому прийняли на роботу так звану трикотажну швачку – не змогла працювати.

– Ви продовжуєте оновлювати асортимент новими меблевими моделями чи в нинішній час із цим є складнощі?

– У впровадженні у виробництво нових моделей нині не бачимо доцільності. Тому зосередилися на оновленні вже існуючих моделей, внесенням певних змін. Приміром, це стосується заміна в каркасній конструкції диванів деталей із натуральної дошки на деталі із ДСП; де було можна, 50-ту дошку замінили тридцяткою, в деяких моделях ламелі замінили пружинним блоком тощо. Удосконалили програми розкрою, аби було менше відходів матеріалів.

Є дві причини таких замін. Одна – з метою зменшення собівартості виробу, інша – через брак раніше використовуваних комплектуючих. Приміром, раніше ми отримували пружинні блоки від виробника з Донбасу, з початком війни довелося шукати іншого постачальника. У того, кого знайшли, характеристики пружинних блоків інші, отож довелося вносити зміни у вже існуючі моделі і з урахуванням цього, підлаштувавши їх під блочний розмір 1920, який є завжди в складській програмі нового постачальника.

– Для меблевих компаній, які до війни не були експортно орієнтованими, потреба налагодити зарубіжні продажі  стала пріоритетною.

– Постала вона з усією очевидністю і для нашої компанії, але навіть фізичних можливостей в умовах воєнного стану в країні ми не маємо, аби практично братися за експорт. Але не знімаємо цю тему, так би мовити, з порядку денного, значною мірою тому і взяли членство УАМ, тому  першого ж року війни за сприяння Асоціації  взяли участь у познанській міжнародній виставці, що дало змогу зорієнтуватися в цій темі, налагодити контакти з колегами, які вже мають експортний досвід і які ще такі ж початківці, як  і ми. Очевидно, що шлях на зарубіжні ринки тривалий і клопіткий: пошук замовників, переговірний процес, узгодження договірних позицій, коли нема змоги вести діалог із потенційним клієнтом вживу, розробка спеціальної експортної лінійки меблів тощо. Тож  довелося в цій «довгограючій» темі взяти паузу, тим більше, що  постали перед компанією значно нагальніші сьогоденні потреби, про головну з яких – кадрову – ми вже говорили. Не вдасться зберегти колектив – не те що експорт не світитиме: взагалі зупиниться виробництво, це зрозуміло.

 – З яким завданнями, поставленими перед собою, вступає компанія у прийдешній рік?

– Ми не тільки виробляємо мʼякі меблі, а й торгуємо своєю продукцією, маючи кілька власних магазинів у різних містах, переконавшись на практиці, що мати власну торгову мережу вигідно у всіх відношеннях. У цій частині бізнесу плануємо далі розширитися, відкривши ще один фірмовий магазин в Одесі, а також один чи два в Кривому Розі.

Що стосується виробництва, то конкретно націлені на придбанні верстата з ЧПК, потреба в якому невідкладна. Ну і маємо у планах зробити  компанію  енергонезалежною, що теж передбачає придбання відповідного обладнання. Йдеться не стільки про генераторне обладнання, скільки про встановлення сонячних панелей.

– Що ж, тоді вам  вдалої реалізації задуманого!