Із Василем Миколайовичем Балицьким, власником і керівником компанії, що в Полонному на Хмельниччині виробляє мʼякі меблі під торговою маркою «Меблі Маяк», поспілкуватися про його нинішні підприємницькі реалії з першого телефонного дзвінка не вдалося. Причина перенесення розмови виявилася дуже сумною: йшов на похорон. Проводили в останню путь загиблого воїна, чоловіка, якого добре знав.

У лавах захисників є й меблярі з його компанії. Дуже сподівається, що ворожа куля і снаряд їх оминуть, і вони з перемогою повернуться до своїх сімей і до мирної меблярської праці. А поки «Меблі Маяк» змушені обходитися без них, але звʼязку з ними не втрачають – підтримують морально, допомагають матеріально. Якраз готують до відправки їм на фронт «буса»: утеплюють салон, обшиваючи ДВП. Це тільки один приклад із багатьох, каже Василь Миколайович, бо потрібні там для облаштування позицій і плитні матеріали, і саморізи, і ще багато що, в чому компанія фронту не відмовляє. І не тільки підрозділам, в яких воюють свої хлопці.

А в перші тижні війни компанія, як ми довідалися від її керівника, повністю стала, як мовиться, на «воєнні рейки». Оскільки за виробничою специфікою має справу із тканинами, а відтак є й швейне обладнання, то шили для бійців бронежилети, іншу військову амуніцію. Компанія для цього не шкодувала своїх матеріалів, а працівники – своїх сил. Готові були й безплатно працювати, але якийсь мінімум компанія все ж могла їм тоді платити. Потребувала армія й ліжок, і їх, оснащеними матрацами, також компанія масово продукувала й поставляла волонтерським центрам, залучивши для цього благодійні кошти від знайомих, друзів, а то й незнайомих небайдужих людей, які відгукувалися, довідавшись про мету таких зборів.

Втім країна продовжувала жити не тільки війною. Повсякденний побут людей – тих, яких вона обпалила безпосередньо, й тих, яким щастить уникати ворожих руйнувань і втрат, – потребував звичного облаштування життя, й мало-помалу заворушився й меблевий ринок. Почали надходити перші замовлення на дивани. На найдешевші моделі. Спочатку захід країни дав про себе знати, а там і столиця. Причому замовлення приходили з Києва, а меблі доставлялися в західні області.

В керівництві компанії добре розуміли, чому в людей зараз такі купівельні пріоритети і що ця тенденція нескоро минеться, тому оперативно переорієнтували виробництво на цю мас-маркетну ринкову тенденцію. А згодом потроху почали пропонувати українцям і мʼякі меблі вищого цінового сегменту із складської програми, зокрема й на акційних умовах. Що триває й зараз, бо й досі не все вироблене до війни розпродане.

Торішні визвольні успіхи нашого війська позитивно позначилися й на меблевому ринку – почав стабілізуватися. Відчув це й ФОП Балицького.

– Якщо спочатку відновлення виробництва працювали практично «в нуль», то з кожним місяцем потроху нарощувалися темпи й обсяги виробництва й продажів. Але ворог знайшов, як нам боляче дошкуляти і здалека. Почалися й не припиняються й понині  шахедні та ракетні руйнівні прильоти практично по всій території країни, і це дуже відчутно лихоманить ринок. Втім, і при цьому на другий квартал цього року гріх нарікати  – був досить результативним для нас. Є сподівання, що й осінній сезон традиційно буде кращим літнього.

Після кожного масованого обстрілу того чи іншого великого міста чи регіону меблевий ринок в Україні  тижнів зо два «приходить до тями», і на цей час продажі різко падають. – Розповідає пан Василь.

– Звісно, це не дає стабілізувати роботу компанії…

– Ми призвичаїтися й до цього. Втім, на мою думку, цілковитої стабілізації й не треба прагнути, бо стабілізуватися – значить зупинитися. А ми стараємося всіма своїми можливостями і в нинішніх умовах – часом і критичних для компанії – все ж розвиватися, рухатися вперед – хоча б на крок, на півкроку. 

Зокрема й завдяки поступовій оптимізації бізнес-процесів за допомогою механізмів Lean production. Поступовість для призвичаювання колективу тут вкрай важлива. І в мирний час будь-які зміни усталеного порядку, звичного ритму роботи насторожують працівників, а в нинішній, коли люди психологічно напружені, треба уникати різких змін, щоб не зашкодити потрібній справі.

Минулої осені призвичаїлися працювати, й коли почалися регулярні вимикання електроживлення. Змістили роботу на безблекаутні години: з пʼяти ранку  до десяти, потім із 16 до 20 години.

– Компанії вистачає роботи на внутрішньому ринку чи є плани стати й експортером?

– Навряд чи є товаровиробники, які б не хотіли мати експорті продажі. Хоча до війни можливості внутрішнього ринку нас цілком задовольняли, ми все ж мали експортні наміри. Для цього хотіли наростити виробничі потужності, досягти експортних кондицій з урахуванням запитів і тенденцій зарубіжних ринків. Війна відсунула ці плани на невизначений час, але не перекреслила їх остаточно. Ті процеси поступового реформування компанії на засадах Lean, про які вже згадував, є тому підтвердженням.