Рік тому, якраз десь у кінці квітня, назва столичної виробничо-торгової компанії «Дукор», що володіє трьома торговими марками, найвідоміша з яких «KIDIGO» (виробництво дитячих ігрових та спортивних майданчиків), зʼявилася в десятках інформаційних повідомлень. Мабуть, вона тоді була однією з перших, котра вдавалася до релокації бізнесу.

Ось що повідомлялося: «У місто Долина Івано-Франківської області з Києва переїхала багатопрофільна компанія «Дукор». Підприємство, окрім основної діяльності — виробництва дитячих, спортивних товарів, вуличних меблів, –  розпочне пошиття військового одягу та, ймовірно, товарів для переселенців.  Пошивний цех уже перевезли та закупили тканину. Продавати одяг для військових та переселенців планують за собівартістю. До пошиття одягу залучатимуть, крім власних працівників, які згодилися переїхати сюди, й місцевих жителів із відповідним досвідом».

«Головне завдання зараз – запустити в роботу пошивний  цех, – говорить Богдан Думенко, власник і кервник компанії. – Основне ж своє виробництво – виготовлення дитячих ігрових майданчиків – ми не змогли перевезти, бо воно перебуває  на тимчасовоокупованій території».

А от що розповів нам Богдан Думенко сьогодні:

– Основна наша фабрика містилася біля гостомельського аеродрому, а склад під Коцюбинським, тому зрозуміло, що з початком війни виробництво раптово й повністю припинилося. Переміщений швейний цех досить швидко запустили на Івано-Франківщині завдяки сприянню місцевої влади (туди ж до речі, перебазувався і склад), а от тутешнє виробництво запрацювало лише в травні – виробництво дитячих майданчиків в Бородянському районі і пошивне в Києві. Велика кількість довоєнних замовлень потребувала завершення, а коли з ними упоралися, нових практично не було. Воно й зрозуміло: не до того, аби влаштовувати дітям розваги. Виручав пошивний цех – пошиття дитячої продукції, бо пошиття одягу для військових давало мінімальний прибуток: реалізовувалася ця продукція практично за її собівартістю. Власне, й нині продовжуємо шити військовий одяг на тих же умовах.

Аби людям платити зарплату, взялися за виробництво пічок військового призначення для обігріву та пригртування їжі, оскільки постійно і вміло працюємо з металом. Знову ж таки,  для потреб армії (теж постачали фактично за собівартістю); хотіли  братися за виробництво й пічок типу «буржуйки» побутового використання, але ця затія не виявилася перспективною.  А що стосується основної продукції, то працювали й «на склад» в надії, що ринкова ситуація в країні з кожним місяцем поліпшуватиметься. Нинішній рік виправдовує такі сподівання, уже з першого ж кварталу.

А паралельно наполегливо шукали нові ринки збуту, зокрема й за кордоном. Не без успіху, хоча  до довоєнної кількості замовлень ще далеко. Маємо зараз замовників у Молдові та Естонії. Мали й інші запити, але поки вони не виявилися результативними.

– Війна повністю припинила розвиток компанії чи лише пригальмувала?

– На минулий рік ми покладали великі сподівання. Попередній, 21-й, для компанії видався дуже результативним, тож очікували 22-го не тільки закріпити досягнуте, а й домогтися ще кращих показників. А вийшло, що вдвічі зменшили довоєнні показники. Але не втратили наполегливості в чим швидшому відновленні довоєнних позицій.

Завадила війна взяти участь у китайській виставці в Гуанджоу, яку ми регулярно відвідували, бо, будучи ще й активними імпортерами, завжди знаходили там для себе товари, потрібні для нашого бізнесу, й тамтешніх виробників, які виконували для нас деякі замовлення. Але порадувало, що цьогоріч в березні відродилися й вітчизняні виставки, в одній з яких – будівельній – компанія взяла участь.

Економічна ситуація в країні залишається складною, але компанія в ній не стогнує. Як уже казав, активно шукаємо нові ринки, й небезуспішно. Асортимент продукції розширився завдяки товарам військового призначення. Не припиняються розробки нових форм, нових дизайнів чи вдосконалення існуючих в категорії основної продукції – дитячих ігрових та спортивних майданчиків та вуличних меблів. Оновлюється асортимент пошивної продукції.