Війна завдала неприємностей черкаській меблевій компанії «Lion»  першого ж дня, в перші ж години того страшного ранку 24 лютого. Дві фури з її меблями якраз прибули до Харкова, але торгові клієнти, для яких вони призначалися, не змогли їх розвантажити – нікому було. Місто вже обстрілювалося, харківʼяни рятувалися, тож дійсно не до меблів було. Машини мусли повертатися завантаженими назад.

А в цей час у Черкасах фабрика за інерцією розпочала свій звичний робочий день. Але у звичний спосіб його не закінчила: працівників відправилися за власною ініціативою рити укріплення й облаштовувати блок-пост на вʼїзді в місто, неподалік фабрики, яка міститься якраз на околиці. Керівництво всіляко сприяло цьому, виділивший й фабричні матеріали, яким не судилося стати меблями.

У перші тижні війни фабрика, ще повністю й не відновивши свою роботу, вже розробляла нову лінійку меблів – на потребу дня, як мовиться. Економ-класу, які виявилися потрібними для облаштування вимушених переселенців, які наповнили місто.

– Втім, цей наш антикризовий прайс, – продовжує розповідь арт-директор компанії Альона Каплаух, – зацікавив і наших традиційних торгових клієнтів. Компанія, втративши замовників, що опинилися на окупованих територіях, почала отримувати заявки й від нових, бо завжди мала на складах двохмісячний запас матеріалів, отже, на відміну від деяких колег, не припиняла виробництво меблів через їхню нестачу, що давалося взнаки меблярам у перші місяці війни.

З новими клієнтами інколи виникали певні складнощі, бо вони хотіли, аби ми їм виготовляли моделі, які їм робили колишні партнери-меблярі. Але ж у нас серійне, а не індивідуальне виробництво. Вносили зміни в свої моделі, якщо це не передбачало кардинальної зміни технології, або пропонували перейти повністю на продаж нашої продукції. Одним словом, якось знаходили порозуміння.

А від наших давніх партнерів (з деякими, як-от мелітопольськими, у нас тривалі, двадцятирічні партнерські взаємини, що вже переросли і в дружні), які в окупації, на жаль, отримуємо тільки невтішну інформацію – їхні магазини розграбовані, зруйновані ворогом. Відроджуватися фактично з нуля доведеться й тим нашим партнерам, яких наші оборонці звільнили від ворога, – бучанцям, херсонцям.

– З часом і на нову, антикризову лінійку меблів, мабуть же, довелося піднімати ціну, що в умовах воєнного стану змушена була робити практично вся наша галузь?

– За перші три місяці меблі в Україні зросли в ціні майже наполовину. Звісно, й нові меблі ми почали виробляти за новими ціновими параметрами, але всі складські запаси розпродали за довоєнними цінами. І, звісно, за довоєнними угодами відправили клієнтам, які з часом відновили продажі  й змогли прийняти свої готові замовлення, що ми для них зберігали на своїх складах. Хоча знаю, що деякі колеги-меблярі підняли ціни й на свої довоєнні складські залишки.

Більше того, неодмінно відгукуємося на прохання кінцевих користувачів нашими меблями, чиї помешкання, а відтак і меблі, зазнали ушкоджень  від ворожих обстрілів. Безплатно надсилаємо їм деталі для заміни ушкоджених. Таке рішення керівництво прийняло не для того, аби козиряти своєю благодійністю, а розуміючи,  в якому стані перебувають люди, які повертаються до поруйнованих помешкань. Не допомогти таким – гріх!

– А яка ситуація нинішнього року?

– Якщо коротко, то менеджери працюють удвічі наполегливіше, а замовлень усе одно вдвічі менше, ніж звикли мати до війни.

До війни внутрішній ринок фабрику так завантажував замовленнями, що не було нагальної потреби шукати збуту за межами країни. Тому й залишали експортні клопоти на краще майбутнє. Хто б міг передбачити, що не краще майбутнє, а біда, що впала на країну, примусить нас впритул зайнятися налагодженням експортних продажів.  Нині дійсно нехтувати можливостями налагодити експорт не доводиться. Тому компанія й взяла участь у міжнародній виставці в Познані. Попри те, що не всі працівники, котрі володіють англійською, змогли представляти компанію, а отже не вдалося охопити належною увагою всіх гостей стенду, котрі цікавився продукцією нашої компанії, все ж повернулися із десятками контактів, частина яких в активній роботі: ведуться прорахунки, деяким потенційним клієнтам надіслані зразки продукції. Хоча на практиці складно нам, новачкам, освоювати зарубіжні ринки, вибудовувати грамотні, вигідні бізнесові взаємини із зарубіжними ритейлерами. Але крок за кроком все ж рухаємося вперед, радимося із експертами, вчимося на помилках.

– У вас меблеве виробництво – сімейний бізнес. Мабуть, у важкі часи це значний плюс?

– Так. Чоловік очолює компанію, я – арт-директор, син пропрацював не один рік на фабриці на різних деревообробних верстатах, аби повною мірою освоїти секрети меблярства, і нині, коли справді настали для компанії важкі часи, взяв на себе велику відповідальність – очолив виробництво. А загалом родинність для компанії  – певна її особливість: в колективі  трудиться кілька сімейних пар.

      Фабрика продовжує підтримувати ЗСУ та розвивати економіку країни. З вірою у перемогу!