Війна – хоча й не вона безпосередньо, а обставини, котрі створила, – поставили компанію «Альянс ПАК» із Жидачева, що на Львівщині, перед жорсткою й чіткою дилемою: або вона в спішному порядку змінює те, що влаштовувало до війни, або зовсім скоро доведеться геть туго –  аж до зупинки підприємства.

«Те, що влаштовувало до війни», як розповів власник компанії Віталій Кузьма, передусім стосується продукції. До війни компанія виготовляла із натурального дерева заготівки для меблів: каркаси крісел, підлокітники, узголівʼя для ліжок, меблеві опори тощо у так званому «чорновому» варіанті. Замовників на таку продукцію загалом вистачало й в Україні, були і європейські клієнти. Швидко розвиватися такий асортимент не давав через низьку додану вартість.

Із початком війни українське меблярство завмерло та й від деяких зарубіжних клієнтів потягло «холодком»: а чи варто далі мати справу з постачальником країни, охопленої війною, яку Росія буквально «взяла за горло», просунувши своє військо під стіни столиці?

«Щоб працювати – будемо змінюватися!»  – однозначним було рішення власника бізнесу та команди, яка не розгубилась та була готова бути корисною на економічному фронті.  На цьому етапі всі працівники чітко зрозуміли, що по старинці працювати не можна. Що конкретно треба зробити, теж секретом не було. Компанія з добре налагодженим виробництвом меблевих комплектуючих стояла за крок до самостійного виробництва готових меблів, тож логічно, що саме цей крок вона й зробила. Направду, і в довоєнних планах розвитку компанії ця ціль домінувала, а війна зробила цю потребу невідкладною. Тим більше, що перед початком війни вже дещо в цьому напрямку було напрацьованим.

Але ой як не просто ця зміна далася! Пан Віталій погодився докладно розповісти, що стоїть за тим «не просто».

– По-перше, я просив працівників визначитися: хто готовий стати  на захист країни, взявши до рук зброю, а хто повертається на своє робоче місце, аби не зупинилося виробництво, і була змога платити податки та допомагати армії. Бо трудовий фронт для країни не менш важливий, ніж бойовий, на лінії вогню.

Починати рухатися до наміченого без достатніх коштів не могли. А ще банки з початком війни забрали чи не всі фінансові інструменти, позбавивши підприємців усіх можливих заготовлених «фінансових подушок».  Наклали жорстке табу на будь-яке кредитування. Ці обставини нас і пригальмували у придбанні необхідного для випуску готової продукції обладнання.

Але нас такі перешкоди не тільки не змусили опустити руки, а зробили їх ще більш напористими: не відчинялися одні двері – ще більш наполегливо стукали в інші. І свого таки домоглися!  Почали зʼявлятися певні послаблення щодо державного регулювання імпорту. Бо, навіть маючи кошти, через заборону не можна було завезти обладнання. Також було розуміння, що відновлення фінансування найшвидше почнеться в державних банках. Саме з ними почали співпрацювати і не прогадали. Першою чергою отримали кредит на придбання вакуумної сушки. Пізніше вдалося отримати кредит на багатоосьові оброблювальні центри. Оскільки були такими наполегливими,  то одночасно отримали й ґрантове фінансування на придбання  техніки. Звичайно, обрали ґрантову підмогу, взявши зобовʼязання створити додаткових 15 робочих місць та повернути позичені кошти податками протягом кількох років.

 – І що, перші меблі компанія вже виготовляє?

 –  Так, це столи та стільці переважно для іноземних клієнтів (поки вишукували кошти й підбирали обладнання, менеджери активно шукали іноземних клієнтів під майбутню продукцію). Сьогодні ми в компанії зайняті формуванням власного бренду, щоб, випускаючи продукцію з більшою доданою вартістю, швидше розвиватись та створювати власні канали продажу продукції.

Уклали угоди з кількома відомими українськими дизайнерами, котрі розробляють для нас нові колекції меблів, які зможемо продавати під власною торговою маркою. Також маємо й ту перевагу, що компанія сертифікована за міжнародною системою FSC та будує свою стратегію, щорічно проходячи аудит із FSC-сертифікації.

– Знову ж таки, нинішні обставини дуже ускладнювали пошук нових закордонних клієнтів?

– Уже не так, як в перші місяці вторгнення: зрозуміли, що до західних регіонів фронт навряд чи докотиться. Більшість піддавалися переконуванням наших менеджерів у тому, що, роблячи свої замовлення в українських компаніях, вони тим самим зміцнюють наш опір ворогу. Й при цьому дивувалися нашому оптимізму й здатності в таких умовах розвиватися.

– А оті «чорнові» меблеві заготівки вже не продаєте?

 – Поки що паралельно реалізуємо і їх, оскільки тільки частину самі переробляємо в меблі. Але поставлена ціль – всю сировину переробляти на меблі, аби компанія стала  одним із лідерів не лише українського, а й світового ринків.

З нашою командою ми цього досягнемо!

Слава Україні!