Білгород-Дністровська компанія «Marangoz», яку 2003 року створив Микола Станков ще юнаком, повним підприємницьких амбіцій і з мрією виробляти з дерева речі на рівні мистецьких витворів, з того часу так і працює. І війна тому не перешкода, бо вдалося зберегти кадровий кістяк  професіоналів, які однаково вправні і в столярці, й у виробництві корпусних меблів різного призначення – як для приватних, так і корпоративних клієнтів із сфери HoReCa. В активі компанії сотні унікальних реалізованих проєктів. «Marangoz» здійснює повний цикл виробництва меблів: від ідеї, розробки ескізної та технічної документації до виробництва та встановлення на об’єкті, що й забезпечує їй стабільну конкурентоспроможність на вітчизняному ринку.

Нинішній період історії компанії суттєво відрізняється від розповідей про інші компанії нашого меблярського співтовариства передусім тим, що її власник і керівник керує нею віддалено, перебуваючи за океаном, аж у Канаді. Сімейні обставини склалися так. Але ми його там відшукали, сконтактувалися, поспілкувалися. І довідалися, що його компанія вже через день повернулася до обірваного ранком 24 лютого виробничого процесу виконання клієнтських замовлень.

Півтора року, як сказав пан Микола, колектив зменшувався в геометричні прогресії, і коли почали надходити нові замовлення – так само комплексні, обумовлені звичними часовими рамками, – виникли кадрові складнощі. Довелося шукати й винаймати нових працівників. Нештатних, а тимчасово задіяних – на період виконання конкретного проєкту. Оскільки в умовах нестабільного, ослабленого вітчизняного ринку, коли замовлення надходять нерегулярно, недоцільно поповнювати штат на постійній основі.

– Живучи вже такий тривалий час у Канаді, ви як людина підприємлива, навряд чи не використовуєте цю обставину з користю для свого меблевого бізнесу. Найперше, що приходить на думку в цьому плані, це те, що можна шукати там клієнтів. До речі, ваша компанія вже мала практику виконання замовлень для зарубіжних клієнтів?

– Раніше на зарубіж ми не працювали, бо були повною мірою завантажені внутрішніми замовленнями. Тут у Канаді я, звісно, вивчаю ринок – його особливості, характер попиту, – і зараз уже на етапі перемовин із потенційним клієнтом. Але дуже вже в них тут насторожене ставлення до пропозиції українського мебляра, чиє виробництво в країні, де йде вiйна.

Але є ще одна перешкоджаюча обставина. Для монтажних робіт доведеться шукати виконавців тут. Із числа емігрантів передусім, серед української діаспори. Але це такі труднощі, які можна подолати –  треба бути ще наполегливішим, більш переконливим, чого й намагаюся тут досягти. Вдячний Канаді, що дає можливість українцям повноцінно тут працювати, торгувати українською продукцією і навіть відкривати свій бізнес.

– Є ще один великий плюс постійного перебування в Канаді: поряд неосяжний, а відтак і дуже привабливий ринок США…

– Звісно, не міг обійти увагою і його. Там ставлення до співпраці з українським виробником аналогічне.  Разом із тим, можливості американського ринку дійсно неспівставні із потенціалом канадського. Але нема поки що візової можливості вʼїзду в країну. Тому перемовини з потенційними тамтешніми клієнтами ведуться зараз лише довкола того, як зробити нашу пропозицію в нинішніх реаліях все ж вигідною для американців і не збитковою для нас.