Дніпровська компанія «MatroLuxe» у перші тижні війни виявилася єдиним крупним вітчизняним виробником матраців, який продовжував їхнє виробництво. Отож і прийняла на себе фактично основну частину забезпечення волонтерських потреб не лише у матрацній продукції, які зʼявилися в перші ж дні російської навали через масовий переселенський рух, який розпочався в країні.  Для таких потреб сформували так званий переселенський пакет, в набір якого входили матрац-топер, ковдра й подушка. Звернення волонтерських організацій, як розповів виконавчий директор «MatroLuxe» Дмитро Шамін, задовольняли, звісно,  не моделями преміального рівня, а найпростішими зразками, але й такі  в їхньому кількісному вимірі виявилися суттєвим навантаженням і на виробництво, й на компанію  в цілому. Сформували й роздали волонтерам пʼять тисяч таких  комплектів. Щоправда, згодом, коли волонтерські організації почали отримували певне фінансування, вони брали матролюксівську продукцію й на платній основі.

Паралельно компанія провела часткову релокацію матрацного виробництва, перебазувавши до Львова частину обладнання й деяку кількість працівників за їхньою добровільною згодою. Новостворений підрозділ  запрацював практично одночасно із ще однією виробничою локацією компанії – київською, яку запустили, коли безпосередня загроза столиці була нашою армією усунута.  Тож на початок літа повноцінно функціонували вже  всі три матрацні виробництва.

– Компанія, до війни, крім основної продукції – матрацної, займалася й меблярством, виробляючи як мʼякі, так і корпусні меблі. Їхнє виробництво продовжуєте?

– Так. Хоча в перший період війни попит на меблі, особливо мʼякі, був практично нульовим. Залишався незначний попит хіба що на ліжка.

– А ринок матрацної продукції зазнав змін?

– І суттєвих. Стрімко – якщо брати в розрізі нашої компанії, то наполовину –  зріс попит на моделі економ-класу. Матраци преміального класу фактично втратили попит. Економ та середній цінові сегменти наразі  домінують на вітчизняному ринку. Попит змістився з високого в середній з середнього в економ-сегмент.

А що стосується меблевого ринку в цілому, тенденції я на якому ми відслідковуємо й на них орієнтуємося, то він впав у воєнний час в середньому відсотків на сорок. Але регіонально цей показник різниться. Кращий він у столичному регіоні й на заході країни, в інших областях – гірший.

– Інноваційність  завжди була важливою виробничою характеристикою компанії, яка забезпечувала  вашій матрацній продукції високу конкурентоздатність. Складні умови воєнного стану не понизили рівень впровадження інновацій у ваше виробництво?

– Та навпаки: примусили більше працювати в цьому напрямку. Закордонні придбання матрацовиробних матеріалів, зокрема й наповнювачів, стали складнішими  – головно через стрибки валютних курсів, що спонукало заміну деяким із них шукати в Україні.  Це стосується й деяких вітчизняних сировинних ресурсів, приміром, для заміни кокосової койри.

Спонукало до часткового імпортозаміщення й те, що вдвічі зросло виробництво матраців економ-класу, використання імпортних матеріалів у яких  в нинішніх умовах є економічно невиправданим, а відтак і ризикованим.

– А своїх експортних позицій компанія не здала?  Бо в цілому в нашій  меблевій галузі ситуація така: одні в силу різних причин, переважно зовнішніх, почали втрачати зарубіжні ринки, а інші, навпаки,  – активно розширювати свою присутність на них. Чому, скажемо без зайвої скромності, значною мірою сприяє й наша Асоціація.

– На початку війни нам навіть вдалося кількома товарними позиціями наростити експорт. Нині, хоча в країні вже не така критична ситуація, ніж була на початок війни, у нас нема впевненості у можливості стабільних поставок продукції за рубіж. Тим більше в умовах, коли крупні зарубіжні ритейлери  наполягають на довготермінових контрактах із фіксованими цінами.

Втім, це не значить, що  ми геть відмовимося від експорту. Він у нас є й буде, бо потрібна валютна виручка для необхідного для виробництва імпорту. Але у нас ніколи й не було прагнення левову частку продукції продавати на експорт. Обмежуємося тридцятьма відсотками. Завжди пріоритетним мали внутрішній ринок, таким він і залишиться, як би його не лихоманило, бо бачимо й ринкові ніші, й товарні напрямки, в яких ще можемо розвиватися.