Уже не раз із прикрістю доводилося розповідати про меблеві компанії із нашого УАМівського товариства, чиї виробничі потужності зазнали руйнувань, а то й суцільного знищення. Тим приємніше довідуватися, що є й такі, котрі, навпаки, за період війни приросли новими виробничими площами. Їх небагато, але є. І одна з них – компанія «Lomus» із Збаража, що на Тернопільщині. Ось яку інформацію ми отримали, поспілкувавшись із її комерційним директором Володимиром Кухарським.

– Ще до війни, будучи  достатньо успішною на ринку, компанія вирішила не тільки розширитися, а і ще більше осучаснитися та розпочала будівництво нової фабрики, яка була б новою не тільки приміщеннями, а сучасною за наповненням цих приміщень. Зорієнтованою на широке використання lean-процесів і механізмів. 

Загалом йдеться про цілий комплекс споруд . Крім виробничих приміщень, він включає адмінкорпус, гуртожиток. До війни встигли спорудити одне виробниче приміщення. Ясна річ, війна пригальмувала будівельні роботи. Але не тільки їх. Через відсутність замовлень у перший період російської агресії практично припинилася й меблярська діяльність фабрики. Цю паузу ми не перечікували бездіяльно, а вирішили використати її з користю. Іншими словами, вирішили мінус перетворити на плюс – завершити будівельні роботи. І впоралися з цим. 

Безперечно, таке оновлення є вагомим кроком у розвитку компанії, тим більше, що зроблено його у несприятливих економічних та психологічних умовах. Але недовго ми раділи новосіллю. Війна вкотре не забарилася датися взнаки. Скоротила колектив до того, що невигідно стало експлуатувати просторі цехи нової фабрики – опалювати й освітлювати (лише електроламп для цього потрібно пʼять тисяч) великі площі, на яких трудиться  невеличка групка виробників. Тож змушені були повернутися в старі приміщення, нові законсервувавши до кращих часів.

– Які ще новації зʼявилися в компанії?

– Сталися зміни в гуртових продажах наших мʼяких меблів. Але це вже зміни більшою мірою із знаком мінус. До війни в ряді великих міст у різних регіонах ми мали власні склади, через які здійснювали гуртові продажі, тобто компанія сама виступала в ролі регіональних дилерів. Ускладнення й подорожчання логістики в період воєнного стану змусили позбутися регіональних складів й користуватися послугами місцевих дилерів, які зайняті гуртовими продажами не тільки наших меблів, а й продукції інших фабрик. 

І доставка продукції в регіони змінилася. Невигідно нині везти кілька диванів власними великогабаритним транспортом (45-кубовими автомобілями), тому користуємося послугами інших перевізників у формі попутних доставок. Таким чином  без використання власного транспорту ми дотримуємося зовобʼязання перед клієнтами доставляти замовлені меблі протягом тижня з часу замовлення.

До війни тільки в Київській, Одеській та Дніпропетровській областях ми щомісячно продавали до 1200 диванів, не кажучи  вже про  непогані показники в інших регіонах і в себе в області. Отримували пропозицій і з-за кордону, але, так впевнено почуваючись на вітчизняному ринку, не бачили необхідності заморочуватися налагодженням експортних поставок. Не встигали вчасно виконувати внутрішні замовлення, тож доводилося часом виводити людей на роботу й по неділях.

– Але зараз позиції на внутрішньому ринку серйозно похитнулися практично у всіх меблярів, тому багато й почали спішно шукати виходи на зарубіжні ринки. А ви?

– Звісно, й ми маємо таку потребу, бо обсяги виробництва й продажів в Україні впали на 70 відсотків по відношенню до  довоєнного рівня.  Є фінансові можливості для налагодження експорту, але потребуємо партнера, який би допоміг нам виконати всю підготовчу роботу для цього. Образно кажучи, взяв за руку й провів через всі лабіринти й складнощі цього шляху. Будемо просити Асоціацію посприяти в цьому. Треба було зробити це одразу після минулорічного вступу в УАМ, але знадобися час аби, так би мовити, прижитися, ознайомитися з усіма можливостями Асоціації та її партнерів, з практикою корпоративних взаємин.

– На сайті компанії  зазначено, що вагомою запорукою її успішності є високопродуктивний колектив меблярів, який сформувався за роки її існування. Кадрове скорочення, яке за два роки війни через оборонні потреби держави, суттєво збіднило чи не всі трудові колективи в країні, не позначається на якості вашої продукції?

– Поки що ні, бо виробничий кістяк колективу ще зберігається. Ще до війни, готуючись до розширення компанії, під що й будувалися нові корпуси, ми активно запрошували на роботу молодь, випускників профільних навчальних закладів. Адаптували їх до особливостей нашого виробництва, закріплюючи за ними досвідчених наставників, серед яких були й ті, хто з нами із дня створення компанії ще у форматі «гаражного меблярства». Мобілізаційний процес «висмикує» з колективу молодих працівників, а їхні наставники залишаються, аби знову готувати поповнення. 

А загалом в умовах кадрового голоду ми вибрали стратегію універсалізації, завдяки чому меншою кількістю працюючих можна виконувати потрібний обсяг робіт. Якщо раніше працівник спеціалізувався на окремій операції, то зараз він виконує кілька. Це вигідно і для підприємства, і для нього – зросла зарплата.