Кожного разу з острахом – чи обминула біда руйнування? – телефонуємо комусь із наших харківських колег, знаючи що місто через географічну наближеність до ворожих кордонів залишається одним із найбільш вразливих для російських обстрілів. Із такою пересторогою готувалися й до спілкування із власником компанії «Біс-М» Олегом Мажніковим.

Хвалити Бога, її виробництво ціле й неушкоджене. Працює практично в звичному режимі. Потроху набирає темпів у досягненні довоєнного рівня виробництва мʼяких меблів, оновленню й розширенню асортименту яких не завадила навіть війна, хижа тінь якої продовжує тривожно нависати над містом.

Пощастило з локацією фабрики, каже пан Олег. Та промисловість, яка на околицях міста – особливо на північній, – виявилася вразливою для ворога. А «Біс-М» в центральній частині, яка більш убезпечена, тому й оминула її сумна доля кількох харківських меблевих виробництв, які були вражені ворожими снарядами й перестали функціонувати.

Мажніков, чиїй компанії пощастило більше, прийшов на допомогу потерпілим колегам, проявивши і підприємницьку, й просто людську, земляцьку взаємовиручку. Зокрема дає їм свою продукцію, дозволяючи продавати її під їхніми брендами на орендованих ними торгових площах. Таким чином, не випускаючи власної продукції, меблярам, яких спіткала зла доля, вдалося уникнути зникнення з меблевого ринку до відновлення їхніх виробництв, що важливо для їхнього іміджу, для утримування своєї ринкової ніші. Та й заробіток якийсь вони завдяки продажам private label мають на найнеобхідніші потреби.

Катастрофічні обставини, які завдали нищівного удару зокрема й меблевій промисловості Харківщини, змусили клієнтів тих компаній, які ворогом виведені з ладу, – й зарубіжних клієнтів також – переорієнтувати свої імпортні потреби на діючих меблевиробників цього регіону. Дісталися клієнти колишніх конкурентів, які нині стали ніби як «підшефними», й компанії «Біс-М». Дісталися своєрідною винагородою за її дружнє сприяння. Таким чином набули нових клієнтів, приміром, в країнах Балтії.

Якщо повернутися до квітня минулого року (а ми це зробили у спілкуванні з Олегом Мажніковим), коли компанія «Біс-М» після місячної перерви почала налагоджувати обірваний процес меблевиробництва, то їй це давалося важче, ніж меблевим виробництвам в областях, котрі не зазнали окупації. Важче довелося збирати тих, хто міг приступити до роботи. Звісно, йдеться не про мобілізованих і навіть не про вимушених переселенців, які відважилися повернутися у методично обстрілюване ворогом місто, а про працівників, які опинилися на окупованій території області. Їхня втеча звідти – ціла епопея навіть у стислій розповіді пана Олега.

– Ми всіляко допомагали їм вибратися звідти. Це було зазвичай дуже небезпечно, бо потайки доводилося пробиратися лісами-полями. Прибулим дали на перших порах притулок на фабриці. Де вони працювали, там і жили. В цехах, на складі. Дехто навіть у моєму кабінеті в офісі. Доля тимчасових безхатченків спіткала не тільки тих, хто втік від окупанта, а й працівників-харківʼян із району Салтівка, який постійно обстрілювався, тож люди боялися повертатися після роботи до своїх домівок.

Я сам із числа тих харківʼян, які змушені були в найкритичніші для міста дні його залишити. Цей період перебув з дітьми на заході країни. Але довго там залишатися не міг, бо розумів: не той випадок, коли віддалено можна керувати процесом запуску фабрики. Як виявилося, фізична присутність на підприємстві його власника мала для колективу неабияке значення, аж до такого: є власник на роботі – і  ми працюватимемо, а нема – то й ми по домах. Моя присутність як заспокійливий фактор – передусім для жінок-швей – був потрібен, особливо коли доводилося працювати під громоподібні вибухи під час обстрілів міста, що заглушали й шум роботи обладнання. – Розповідає пан Олег.

– Харків і нині залишається проблемним для бізнесу містом. Як вдається в умовах постійного ризику, тотального дефіциту трудових ресурсів – передусім кваліфікованих, передусім чоловічої статі – не просто забезпечувати повноцінний виробничий процес, а й продовжувати, як і в значно кращих, довоєнних умовах, випуск високоякісної, висококонкурентної продукції?

– Нинішній колектив уже не той, яким був півтора роки тому. І не тільки значною мірою поіменно, а й функціонально. Аби меншим числом працюючих забезпечувати повноцінну роботу високотехнологічного виробництва, знадобилося оптимізуватися в такий спосіб, що практично кожен працівник нині виконує кілька функціональних обовʼязків. І це без примусовості, а з усвідомленням крайньої необхідності такого рішення. У складні періоди і дізнаєшся про справжню ціну кожного члена колективу, і не рідко виявляється, що саме ті, на кого й не покладав великих надій, найбільшою мірою їх і виправдали.

– Війна, як показує практика, випробовує на ділову, партнерську надійність і зарубіжних клієнтів. І далеко не всі проходять таке випробування.

– Є й серед наших такі. Не ризикнули на початку війни купувати наші меблі, а тепер хочуть відновити колишні взаємини, та ми вже того не хочемо. Ми відчуваємо, як звільнення від ворога чергового населеного пункту додає потуги вітчизняному меблевому ринку. Люди прагнуть мирного облаштування свого споганеного ворогом життя, і без нашої меблярської продукції їм не обійтися в такому прагненні. З розумінням цього ми й вибудовуємо свою бізнесову політику.