Війна, висловлюючись відповідною термінологією, завдала вітчизняній меблевій галузі – та й всім іншим галузям – удару по всіх фронтах. Комусь, на жаль, і нищівного, але всім, безперечно, відчутного. В умовах військового стану, в якому перебуває країна вже скоро рік, навіть ті меблеві компанії, котрі дислокуються далеко від територій, де йдуть бої, скоротили виробництво, відповідно скоротилися й обсяги продажів меблів.

Компанія «ВІН Б-52», про яку ця розповідь, не є меблевиробною і навіть не торгуючою меблями, тим не менше вона – член Української Асоціації Меблевиків, бо відношення до меблярства все ж має. Вона – орендодавець. Надає торгові площі для меблевого ритейлу і створює сприятливі умови для користування ними.

Нині, на жаль, число орендарів, тих, кому торговий центр «Б-52» готовий і далі надавати сприятливі умови для торгівлі, скоротилося. Якщо меблеві компанії, судячи з наших попередніх публікацій, змушені використовувати свої виробничі можливості часто лише наполовину, а то й на відсотків 30, то обсяг продажу меблів на торгових площах «Б-52» скоротився ще більше. Втім, докладніше про це у розповіді виконавчого директора компанії Юрія Буніча.

– Як тільки безпосередня загроза столиці минула, наш торговий центр почав відновлювати свою торгову діяльність. Дійсно в обсягах продажів, все ще далеких від довоєнних. Суттєвих причин того дві. Перша: нині у людей змінилися життєві пріоритети.  Меблі ніколи не були товаром першої необхідності, а під час війни потреба в придбанні нових зменшилася ще більше. До того ж, і купівельна спроможність у багатьох українців значно знизилася в умовах війни. Друга логістична: навіть тих, у кого виникла нагальна потреба придбати меблі (той незначний попит, який ще залишається, концентрується зараз на меблях економ-класу), ми не можемо обслужити як слід через те, що в умовах воєнного стану ускладнилася доставка продукції від виробника до кінцевого споживача. Якщо раніше тобі через кілька днів доставляли додому куплені меблі, то зараз ні продавці, ні меблеві фабрики не можуть гарантувати покупцю такі терміни. Ситуація, коли ти заплатиш за покупку, але не знаєш, коли зможеш її отримати, звісно не сприяє покупній активності. І це ще не все: здороження транспортних послуг, яке відбулося, здорожує в цілому й ціну товару, який транспортується. Здорожує кінцевий продукт не тільки його транспортування покупцю, а й нинішня доставка потрібних для виробництва меблів матеріалів і комплектуючих. Тим більше імпортних. Це ще один стримуючий торгівлю фактор. Все воно й спричинило те, що відвідуваність ТЦ зменшилася відсотків на 70 у порівнянні з довоєнним часом, але тенденція до активізації продажів під кінець минулого року все ж намітилася. Та й не може бути по-іншому – життя ж продовжується. Повертаються до домівок біженці, завершуються розпочаті до війни будівництва.

– Ваші орендарі, меблеві ритейлери торгували й торгують і меблями зарубіжного виробництва?

– Ні, в нашому торговому центрі представлена лише вітчизняна меблева продукція. Її представляють, як безпосередні виробники, так і дилери-посередники, які зазвичай пропонують продукцію кількох торгових брендів. Зрозуміло, що серед тих орендарів, які зараз торгують у нашому ТЦ (їхня кількість зменшилася відсотків на десять), більше саме їх, бо припинення поставок продукції від одного виробника не залишає їх без товару – торгують меблями від групи інших брендів.

– Маючи лише опосередковане відношення до меблярства, до нашої галузі, компанія тим не менше вирішила, що їй треба бути в асоціації меблевиків. Чим керувалися, приймаючи таке рішення?

– Передусім тим, що наші клієнти – або безпосередні виробники меблів, котрі самі ж і торгують своєю продукцією, або меблеві торговці-посередники, дилери виробників. Відтак нам важливо бути в курсі того, що відбувається в меблевій галузі: чим вона живе, які труднощі долає, які має перспективи розвитку, в якому стані перебуває вітчизняний меблевий ринок, які тенденції в царині меблевої моди набувають актуальності, а які її втрачають.