Попри те, що 2022-й рік і для країни був найважчим в її новітній історії, і вітчизняну меблеву галузь доводив подекуди до межі виживання, він ні країну не поставив на коліна, ні українське меблярство. Продемонструємо це на прикладі столичної меблевої фабрики «Яворина».

Сезон «літо-осінь» для неї видався таким багатим на модельні новинки в асортименті її продукції – особливо мʼяких меблів, що не могло приємно не здивувати в умовах економіки воєнного часу. Здавалося, не було тижня, аби компанія в соціальних мережах не презентувала чергові яскраві моделі диванів чи крісел, виготовлених із натурального дерева, опоряджених широкою палітрою меблевого текстилю та високоякісними лакофарбовими матеріалами. Більше того, компанія змогла реалізувати декілька проектів для столичних ресторанів та такий масштабний проєкт, як комплексне умеблювання столичного готелю «Ібіс», виготовивши за індивідуальним технічним завданням замовника меблі для ресторану, бару, громадських зон, а також для стандартних номерів.  До того ж, ще й взяти участь в осінній міжнародній меблевій виставці «Warsaw Home Furniture Expo»в Польщі.

А ще півроку тому таке й близько не було можливим, як ми довідалися з розповіді співвласниці компанії Олени Балінської. І тому, що фабрика у Вишгороді опинилася практично в зоні бойових дій, і навіть доступу до неї не було. І тому, що більшість працівників опинилися на тимчасово окупованих територіях Київщини. Але тільки-но ненависного ворога прогнали, «Яворина» взялася за свою звичну меблярську справу.

– Але дуже непросто давалося нам те, чого вдалося досягти на кінець року. Зокрема, важко довелося вести справи із зарубіжними клієнтами, котрі затримували передоплати, то сумніваючись, що ми взагалі здатні надійно працювати в умовах війни, а віднедавна ще й через аварійні відключення електроживлення, то побоювалися, що  не зможемо в обумовлені терміни й безпечно доставити їм виготовлену продукцію, що своєю чергою завадить їм вчасно ввести в експлуатацію ті обʼєкти, для яких вона призначалася. Довелося відеосвідченнями переконувати, що фабрика цілком дієздатна, в робочому стані. Знімали й нашу забезпеченість генераторами, щоб засвідчити можливість автономного енергозабезпечення. І тим не менше втримати обсяг експорту на довоєнному рівні не вдалося – зменшився наполовину.

– Як прагнете виправити ситуацію?

– Компанія «Яворина» відома в галузі й на ринку тим, що реалізовує проєкти під замовлення переважно в сегменті HoReCa.  Реалії воєнного часу, тенденції ринку внесли корективи в меблевиробну політику компанії: було вирішено  створити й колекції серійних меблів для роздрібних продажів з орієнтацією на зарубіжні ринки. Оті нові моделі, які ми вже з осені почали презентувати в соціальних мережах, і стали першими результатами коригування нашої бізнесової політики.

– Участь у польській виставці, мабуть, теж переслідувала мету наростити обсяги експорту?

– Безперечно. Вдячні Українській Асоціації Меблевиків, що організувала таку можливість і запросила «Яворину» сформувати разом з колегами національний стенд «Furniture of Ukraine». Ми мали на ньому свій «острівець», який не обминали увагою чисельні відвідувачі. Але стало очевидним, що та виявлена ними зацікавленість нашою продукцією, напрацьовані контакти можуть перерости в реально укладені угоди  за цілого ряду обставин, які обумовлюють нині потенційні зарубіжні клієнти. Зокрема, вони хочуть, аби ми мали за кордоном своє представництво, звідки б вони могли забирати готову продукцію і тільки після цього за неї розраховуватися, не влаштовує їх і необхідність робити передоплати, а нас, відповідно, – їх відсутність, оскільки виконання проєктних робіт стає все затратнішим для компанії. Тож попереду тривалі й непрості переговорні процедури для узгодження позицій, пошуку взаємоприйнятних компромісів. Перемога України, безперечно, прискорить ці процеси.

– Із внутрішніми клієнтами в цьому відношенні простіше?

– Скажу так: добре, що вони в таких умовах взагалі є. Ми минулого року умебльовували досить солідні обʼєкти, і ресторан, і навіть великий готель. Оскільки штат працівників скоротився майже вдвічі, зокрема й через мобілізаційні потреби армії, працювати доводилося й по суботах. Але то в людей не викликало незадоволень, бо головне для них, що робота є, і вона дає можливість утримувати сімʼї.