Практика господарювання меблевих компаній в умовах воєнного часу засвідчує, що два роки війни, котрі позаду, хоча для усіх були однаково непростими в сенсі ведення бізнесу, але неоднаково оцінені за результативністю. Для одних перший рік війни виявився більш прибутковим, як не дивно, ніж минулий рік, коли здавалося бізнес адаптувався до умов воєнного часу. Для інших – навпаки. А яким воєнне дворіччя було для компанії “Prom Сoncept”, ми поцікавилися у її власника Ігоря Поповича.

– Після початку повномасштабної війни навіть нам у Львові, далекому від фронту, знадобилося два місяці аби зрозуміти, як діяти далі. В перші дні, ми як і більшість людей, думали про безпеку своїх родин та що можемо зробити для допомоги фронту. Далі прийшло розуміння, що треба змінювати стратегію бізнесу, аби  підприємство могло працювати ефективно в нових умовах. 

На старті відновлювального періоду компанія виявилася в скрутному становищі, адже основну частину виробництва становили державні замовлення. З моменту створення в Україні платформи публічних закупівель наша компанія брала активну участь у тендерах і поступово, набуваючи досвіду участі у публічних закупівлях та виконання державних замовлень, ми в основному сфокусувались саме на цьому сегменті. Наявне у нас обладнання дозволяє виконувати швидко та якісно великі обсяги серійних замовлень при тому, що виробничі потужності завантажувалися лише на двадцять відсотків. 

З початком повномасштабної війни, всі були у стані невизначеності, тендери якийсь час не оголошувались на платформі публічних закупівель, і ми розуміли, що очікувати на відновлення замовлень в державному секторі немає сенсу. Навіть після того, як у липні 2022 року уряд повернув обов’язкові закупівлі в «Prozorro», їх кількість була мізерною порівняно з показниками довоєнного періоду. Це було зрозумілим та передбачуваним, адже в державі скорочувались видатки на некритичні потреби. 

Отож в компанії було прийнято рішення перелаштувати виробництво і маркетингову стратегію на індивідуальні замовлення, хоча в цьому секторі ринку  завжди була величезна конкуренція. Звісно, було непросто, бо все треба було робити пришвидшеними темпами, але це був час акумулювання сил і великої відповідальності, тому всі працювали на результат. Таким чином, ми створили групу різновекторних компаній «Промконцепт». 

Це був відчутний крок у розвитку мого меблевого бізнесу, новостворена компанія вже тепер спроможна реалізовувати також і комплексні проєкти «під ключ» – як індивідуальні, так і корпоративні.

– Чи не було ризикованим рішення починати в умовах економіки воєнного часу меблювати у високому ціновому сегменті, адже практика показує, що в таких умовах більше замовлень отримують меблевиробники, що працюють на мас-маркет?

– Обставини змусили. На мас-маркеті  без великих серійних замовлень, компанія через нерентабельність, не вижила б.

– А виробництво під меблі високого класу довелося переоснащувати, технологічно переозброюватися, так би мовити?

– Мінімально. Оскільки наша фабрика – підприємство повного виробничого циклу. Звісно, довелося підтягувати до вищого рівня конструкторський підрозділ, дещо змінити технологічні процеси. А що стосується обладнання – воно у нас першокласне, із числовим програмним керуванням було ще до війни. Єдиний мінус: не можемо поки що повною мірою використовувати його високопродуктивні параметри, через невелике завантаження. Таким чином, маємо створені умови для виробництва в рази більших об’ємів продукції і саме над їх досягненням і працюємо.

– Отже, якщо порівнювати два воєнних роки..

– …то 22-й для нас був роком змін і виживання, з огляду на те, що ми перейшли працювати у високий ціновий сегмент, фактично не маючи відповідної клієнтської бази на такі об’єми.

Те, що ми втримали колектив і не зупинили виробництво, я вважаю достойним результатом в тих умовах. Під кінець року почали розширювати клієнтську базу, і минулий рік минув у повільному, але стабільному нарощуванні виробничо-торгових обсягів. Нинішній рік, попри те, що взимку зазвичай на меблевому ринку затишшя, продовжує вселяти підприємницький оптимізм. Тим більше, що зараз компанія вже близька до довоєнних показників.

Що породжує такий оптимізм?  Позитивна динаміка в психологічному стані суспільства, а відтак і трудових колективів, керівників бізнесів. Чим ми психологічно стійкіші, тим краще й швидше адаптовуємося до змін, тим продуктивніше фокусуємося на перспективах – бачимо важливі для себе цілі й креативно відшуковуємо можливості й шляхи до їх досягнення. 

– Нестача кваліфікованих кадрів, спричинена війною, в декого із товаровиробників загострюється до того, що ставить їхні компанії на межу виживання. Чи така ж вона дошкульна й для вашої компанії?

– Бракує кадрів і нам, бо в одній же країні живемо. І не одна війна тому причина. Професія мебляра в Україні, на жаль,  залишається поза переліком тих, котрі популярні серед молоді. Отже, в ситуації кадрового голоду,  який все посилюється, ми бачимо необхідність залучення до виробничих процесів жінок. Тим більше, що ми використовуємо обладнання із низькою залежністю від того, що називається «впливом людського фактору». Звісно, до цього процесу необхідно відповідним чином підготуватися. Деякі процеси виробництва, для полегшення роботи, необхідно автоматизувати. Я впевнений, що бізнес повинен працювати і розвиватися, створюючи робочі місця, аби після перемоги швидко і ефективно відбудувати Україну.