Столична компанія «GUDANI group» не просто меблевиробне підприємство – це дизайн-концепт, що обʼєднує професіоналів своєї справи для реалізації найвибагливіших клієнтських уподобань, найскладніших меблевих та інтерʼєрних проєктів. Її власник Сергій Дзюбак міг би довго розповідали про приємні для нього як керівника меблярського виробництва речі: про набутий компанією досвід працювати на рівні мистецтва червонодеревників, завдяки чому компанія зажила авторитетності не лише в Україні, зібрала щедрий ужинок професійних нагород, але доводиться розповідати про реалії нинішнього часу.

– Ми розуміли, що в ситуації, яку створила в країні, в її економіці війна, є два варіанти: або заморозити зупинене виробництво до настання кращих часів, або, попри цілу низку складнощів воєнного стану, все ж запускати фабрику. Ми прийняли важче, складніше рішення – будемо працювати! Тим більше, що було над чим: залишилися незавершеними розпочаті у лютому замовлення й низка тих, до яких ще не приступали. Слід із приємністю зазначили, що не було жодного випадку відмови замовників від довоєнних угод.

Потреби воєнного часу примусили компанію Сергія Дзюбака певний час меблювати не на звичному для неї рівні меблевого мистецтва  – з використанням ручного й машинного різьбярства, з класичним деревним ажуром, а, так би мовити, «дешево й сердито». Проте, правильніше буде замінити в цьому сталому словосполученні поняття «сердито» на «швидко». Бо цей проєкт, про який піде мова, меблярі «GUDANI group» виконували не сердито, а з імпатією до тих, для кого призначалися меблі цього проєкту, й на притаманному їм рівні майстерності, хоча проєкт  передбачав спрощену, лофт-мінімалістичну стилістику виконання.  Його метою було, за задумкою дизайнерського бюро Олега Волосовського, який і залучив компанію Сергія Дзюбака до цього проєкту, створити серію меблів, точніше  – жилих модулів – для облаштування місць тимчасового прихистку біженців та переселенців, яких війна прогнала з рідних місць, а також бомбосховищ. Ця спеціальна серія меблів включала спальні, кухні, душові та туалети, а також додаткові предмети – и столи, стільці, освітлення тощо.

– У матеріалах і комплектуючих нестачі не виникало?

– Ні, якраз із цим проблем не було. Мали власні запаси, а чого бракувало, докуповували. Компанії-постачальниці працювали й працюють надійно, адже якщо нам, аби вижити в цих складних умовах, треба виробляти меблі, то їм, аби вижити, треба справно забезпечувати нас всім потрібним для меблярської роботи.

– А хто переважно є вашими новими клієнтами, хто зараз, коли багато інших насущних потреб, замовляє меблі?

– В основному власники новозбудованого житла – будинків і квартир, спорудження яких до початку війни було завершене, але не введене в експлуатацію. А щоб заселитися в нові помешкання, потрібно їх умеблювати. У закордонних клієнтів потреби ті ж, але вони їх реалізовують з нашою допомогою, звісно, у значно сприятливіших умовах. Вони в різний спосіб нас знаходять – в основному завдяки рекомендаціям знайомих. Якщо це дизайнерський проєкт, то дизайнери самі шукають вигідних, надійних партнерів і врешті зупиняють свій вибір на нашій компанії.

– Тих підприємців, яких війна поставила на межу виживання, годі запитувати про можливості розвитку компанії, які у більшості з них були у довоєнний час. А вашу компанію яких можливостей розвитку позбавила війна?

– У нас на початок року вже була підготовлена територія  під нову виробничу базу. Своїми нинішніми можливостями розширити виробництво нереально. Потрібна ефективна інвестиційна допомога. Шукаємо серед тих пропозицій, які інколи зʼявляються, прийнятну для нас.

… Своїм дзвінком ми здивували пана Сергія. Здивували тим, що змогли додзвонитися, адже, за його словами, той столичний район, де розміщене виробництво компанії, на той час був кілька днів без світла, звʼязку та опалення. Компанія, котра в непростих умовах відновила меблевиробництво,  нині зазнає ще й таких випробувань. Але меблярі не здаються. Головне  – була б електрика. Інші незручності перетерпляться.