Певну інформацію про те, як війна позначилася на діяльності столичної компанії «3LMebel», ми отримали ще до розмови з її власником Володимиром Бабенком. Останній довоєнний пост на її ФБ-сторінці датований 21-им лютого, наступний зʼявився 16 травня. Компанія не тільки заявила, що приступає до роботи, але тут же виклала фотографії кількох своїх нових робіт. Пан Олександр конкретизував:

– Втім, це не означає, що два з половиною місяці бездіяли. Виробничі цехи справді не працювали, але не простоював транспорт: доставляв волонтерські вантажі на схід і північ.

Паралельно наші менеджери «розкачували» клієнтів, з якими до війни вже були укладені контракти, і тих, хто на початок року готовий був дати компанії замовлення, але формально цього не встиг зробити. Тобто тим, із ким контракти вже були укладені, повідомляли, що фабрика ось-ось або почне виконання їхнього замовлення, відстроченого нашою спільною бідою, або буде завершувати їхні вже розпочаті проєкти в кінці лютого. А тим, хто ще контракт не підписав і сумнівався, чи варто в таких умовах це робити, переконували, що компанія цілком дієздатна: має все необхідне для того, аби задовольнити будь-які їхні меблеві потреби. І «розкачали», треба визнати, досить результативно – жоден клієнт не відмовився від попередніх намірів. Деякі довоєнні замовлення ще й досі в роботі. Й не тому, що ми такі неповороткі чи маємо якісь суттєві виробничі чи організаційні проблеми, а через те, що клієнти все ще перебувають за кордоном, тому не вдається з ними оперативно, у звичному для нас режимі узгоджувати проєктні нюанси, потреба в чому завжди виникає.

– Деякі ваші колеги, яким  не вдалося втримати деяких клієнтів, розповідали, що замовники розривали вже укладенні контракти головно через те, що компаніям довелося вносити корективи в цінові параметри з огляду на те, що практично все в меблярстві подорожчало в умовах війни.

– Не уникли цієї прикрості й ми. Але разом із клієнтами, які розуміли необхідність такого кроку, дуже прискіпливо шукали прийнятні для обох сторін варіанти з тим, аби здороження було мінімальним. Зокрема й шляхом зменшення частки імпортних матеріалів і комплектуючих  у проєкті. І врешті доходили згоди.

Був один контракт, підписаний буквально за день до початку війни. Клієнт встиг зробити передоплату, але ми вже ніяк не могли встигнути закупити все необхідне для виконання його проєкту за довоєнними цінами. Тож здороження не уникли і в такому випадку. Але в іншому випадку – коли до завершення проєкту залишалися фактично тільки монтажні роботи – ми, вже закінчуючи його в  умовах воєнного стану, додаткової оплати не вимагали.

– Уже в воєнний період – знову ж таки інформація з вашої фейсбук-сторінки – компанія повідомила, що у вересні налагодила виробництво міжкімнатних дверей із фарбованого МДФ.

– Ця інформація теж потребує певного уточнення. Двері вміли виробляти й раніше, але  не виокремлювали їх у самостійний виробничий напрямок – ми їх виготовляли як елементи проєктів комплексного умеблювання. Під час війни, особливо в період вимушеного простою, зʼявився час більше уваги приділити дверному напрямку – вдосконалити деякі технологічні процеси, конструктив, розширити модельний ряд, – аби вивести цей продукт в окрему товарну лінійку. Що й було на осінь зроблено.

– А що війна все ж завадила зробити за планом розвитку компанії?

– Готувалися створити свої шоу-руми, якими так і не розжилися. Потреба в такому додатковому засобі популяризації компанії, її меблярських можливостей давно назріла, але тепер доводиться на якийсь час відтермінувати її реалізацію. Готувалися й до участі цьогоріч у меблевих виставках, але також війна завадила.

…Наш дзвінок застав пана Володимира в Мукачевому, на навчальному заході Furniture Export Bootcamp для компаній меблевого сектору, іноваційний Програма USAID «Конкурентоспроможна економіка України» та проведений у партнерстві з Українська Асоціація Меблевиків та Офіс з розвитку підприємництва та експорт, котрий покликаний сприяти конкурентоздатності українського бізнесу. Потребу в ньому зумовило прагнення пробувати просуватися на зарубіжні ринку, що своєю чергою засвідчує: керівництво компанії бачить потрібним і перспективним і такий шлях розвитку компанії.