Ця розповідь про ще одну компанію з нашої УАМівської сімʼї, котру війна примусила вносити суттєві корективи в стратегію свого розвитку й швидкими темпами її активізовувати. Мова йтиме про коломийську компанію «Метабокс», власник і чинний керівник якої Андрій Ткачик і розповів про це.

Хоча Коломия й далеко від лінії фронту, російська агресія своєю несподіваною зухвалістю примусила й керівника «Метабокс» через непередбачуваність подальшого розгортання трагічних для країни подій тоді, в кінці лютого, зупинити звичну меблярську роботу своєї фабрики. Хоча того трагічного дня, коли лютневий ранок стривожила сирена біди, «метабоксівці» все одно були на робочих місцях, але, порадившись, вирішили взяти паузу.

Зупинка затяглася фактично на місяць. Але це не значить, що компанія впала в цілковиту бездіяльність. Так, звичного виробничого шуму в цехах не чулося, та все ж  підприємство не було, що називається, під замком. Відвантажували готову продукцію тим замовникам, які мали змогу її прийняти. Терміново «перекваліфіковували» складські приміщення, які на певний час стали  гуманітарним хабом міста, куди прибували доброчинні вантажі з Європи, де їх сортували, готуючи нові, й звідки відправляли в різні регіони країни. Тож складські працівники й відповідна техніка компанії в цей період були завантажені роботою більше, ніж у мирний час.

Коли призвичаїлися до нових реалій, в які завела країну війна, зрозуміли, що працювати меблевиробництво не тільки може, а й повинно: частина воюючої країни має звичні життєві потреби, і їх треба забезпечувати.

– Десь через місяць, – пригадує Андрій, –  вдалося зібрати колектив – хоча і  не в довоєнному складі, але достатній для запуску виробництва – і фабрика запрацювала.  Над виконанням і довиконанням довоєнних проєктів, які для замовників залишалися актуальними. І почався пошук нових клієнтів.

Але з кожним тижнем роботи мені ставало все очевиднішим, що так, як було до війни, вже не буде. Для всіх. І для компанії також. Необхідно змінюватися через динамічний розвиток  – і то невідкладно.  І почався пошук точок докладання зусиль для такого розвитку з урахуванням  реальних можливостей компанії.

Тенденції в галузі свідчили: вітчизняне меблярство швидкими темпами почало переорієнтовуватися на зарубіжні ринки. Й ми усвідомлювали, що залишатися осторонь цього процесу  для бізнесу  буде непідприємливо й для компанії безперспективно. Хоча й мали вже кілька досить вдалих спроб роботи на зарубіжжя, але повною мірою увійти в цей процес компанія не могла та й зараз поки що не в силі: нема продукту, з яким можна було б розраховувати на стабільний експорт. До недавніх пір не було й  достатніх технічних можливостей для виробництва такого продукту. Отже, шлях до зарубіжних ринків починати треба було з цього. Так і зробили, ще торік ставши на цей шлях.

– І які кроки на ньому вже зробили?

– Перший практичний експортний досвід уже в умовах воєнного часу, як вже казав, ми отримати в межах нинішньої нашої компетенції – в виконанні приватних меблевих замовлень. Успішно закрили кілька проєктів у Польщі. Але цього замало. Це ще не той рівень, якого прагнемо. Задумали виробляти й продавати ще й серійні меблі.  Але для випуску експортно конкурентної серійної  продукції  було потрібне технічно й технологічно переоснащене виробництво. А для цього – кошти, яких не мали. Шукали. І врешті досить вдало використали ґрантові можливості, які зʼявлятися в країні. Придбали потрібні сучасного рівня верстати – багатофункціональні, високопродуктивні. Потреба в них виявилася подвійною: і для нарощування обсягів виробництва та скорочення термінів виконання замовлень, і для забезпечення належної якості обробки матеріалів у ситуації, коли відбувся з відомих причин відтік кваліфікованих кадрів, яких замінили менш досвідченими. Тобто брак їхнього досвіду покликана компенсовувати висококласна техніка, що зводить до мінімуму вплив людського фактору на обробні процеси. На початку цього року компанія практично завершила процес технічної модернізації. Тепер можемо виконувати не тільки приватні замовлення, що для нас давно є звичним, а й крупні корпоративні проєкти комплексного умеблювання з привабливими для клієнта термінами виконання.

Зараз на етапі створення нового продукту, яким має стати лінійка чи кілька лінійок серійних меблів, яким ми раніше не займалися.

– Розробляєте окрему лінійку серійних меблів для експорту й окрему для внутрішнього ринку?

– Ні. Лінійка буде одна. Універсальна. Ми йдемо до Європи, хочемо бути на рівні європейців. Тож неправильним було б іноземцям пропонувати, скажімо, кращі чи дешевші меблі, ніж українцям.

– Зрозуміло, що, поки триватиме війна, бізнес не припинятиме посильної допомоги армії. В чому вона нині полягає для вашої компанії?

– Безоплатно допомагаємо військовим підрозділам, передусім, новосформованим, необхідними їм меблями, якщо є такі прохання. Це переважно столи, ліжка, тумби. А ще, мабуть, як і кожна нині українська компанія, чиї працівники нині на фронті, підтримуємо своїх воїнів не тільки морально, не обриваючи з ними контактів, а й матеріально.