Є в нашій Асоціації кілька компаній, власники, керівники  яких із перших днів війни добровольцями стали на захист країни від ворожої навали і продовжують цю героїчну справу, маючи громадянський обовʼязок вищим за власні бізнесові інтереси. А бізнесові справи, тягар керування компанією, підтримку її повноцінного функціонування взяли на свої плечі в деяких випадках їхні дружини. Зараз, для прикладу, львівською компанією «Хочу раю» керує дружина Віталія Кириліва – Данута, а він із братом бʼє ворога, про що ми докладно розповідали рік тому з одній із публікацій цієї рубрики.

Така ж ситуація нині і в столичній компанії «Лігна»: її власник Олег Ломовицький із старшим сином з перших днів війни добровільно влилися в лави наших захисників, і нині вони ведуть бойові дії на Донбасі, а його дружина Еліна з молодшим сином залишилися біля  керма компанії. На відміну від Данути, яка давно в меблевому бізнесі, Еліна завжди займалася іншою справою – вона масажистка. І от непередбачуваним ще два роки тому чином долучилася до меблярства.

– Уявляємо, якою складною справою виявився для вас цей новий сімейний обовʼязок, таке відповідальне навантаження…

– Та я ж не одна залишилася. Молодший син із виробництвом меблів знайомий, бо й у кращі часи був, як і його старший брат, членом батькової команди. Займався опорядженням меблів  на фарбувальній дільниці. Та й колектив тепер зведений до мінімуму – одні на фронті, потреба в інших відпала через зменшення кількості замовлень. Залишилися найуніверсальніші виробничники.

– Спостерігається такий парадокс: минулий, найкритичніший рік війни для деяких меблевих компаній виявився вдалішим, продуктивнішим, ніж нинішній.

– І наша компанія серед таких. Пояснення просте: торік робота практично у всіх меблевиків була, бо виконували чи довиконували довоєнні замовлення. На них протрималися й ми. Перше півріччя нинішнього було дуже складним через обмаль замовлень. Працювали, бувало, пару днів на тиждень, але не здавалися. Осінь дещо поліпшила ситуацію. Особливо зараз, бо клієнти зазвичай хочуть зробити собі подарунок саме під Новий рік.

– А чоловікові зараз там, на фронті, звісно не до меблярства?

– Попри всі складнощі його нинішньої зайнятості – бої, інші буденні фронтові клопоти, нерегулярний  звʼязок – він залишається справжнім, діючим керівником компанії. Приймає всі важливі рішення, веде перемовини з клієнтами, вникає у виробничі нюанси. А я фактично в ролі його помічниці й дуже наполегливо й старанно роблю все, що в моїх силах, аби забезпечити функціонування фабрики. Знаю, яким важливим для Олега є той факт, що фабрика, попри нинішню складну ситуацію в країні і в галузі, попри його відсутність, таки працює. Дуже важко далося йому її створення й розвиток, тому й так нею дорожить. Тож робитиму все – через не можу, аби його там гріло знання того, що його дітище живе, що його не скорили труднощі.

– Нинішні замовлення, які вони?

– Переважно разові, на окремі меблеві предмети. Головним чином від знайомих дизайнерів, які реалізовують свої проєкти. На жаль, їхнє коло звузилося. Знаючи ситуацію, в якій нині перебуває компанія, деякі припинили з нами співпрацю, побоюючись, що «обезглавлена» фабрика може їх підвести. Хоча свої виробничі зобовʼязання перед тими замовниками, які залишилися нам вірними, ми і в нинішніх умовах справно виконуємо, розуміючи, що інакше втратимо й цих.

Гадаю, доречним було б, якби  Українська Асоціація Меблевиків  тримала в полі особливої уваги ті компаній, чиї керівники воюють, через що не мають можливості повною мірою займатися справами компанії. Найбільш помічним було сприяння в пошуку для них клієнтів, передусім із членів Асоціації, які, розміщуючи в таких компаніях свої замовлення або кооперуючись з ними для спільних проєктів, могли практично підтримати тих колег, які стали на захист країни. Тим більше – добровільно.

Асоціація була помічною меблярам-фронтовикам і в іншому – у їхніх фронтових потребах. Коли Олег із фронту звернувся до колег , аби посприяли у придбані для їхнього підрозділу протидронового приладу, УАМ однією з перших відгукнулася, долучивши й свої кошти до потрібної суми, за що Олег і від себе й від імені бойових побратимів висловлював щиру подяку.