УАМ в обличчях: розповідь Антона Молчанова, власника компанії «Tekstura Home»
Особливі співчуття, але разом із тим — особлива повага й захоплення тими членами нашої спільноти, тими компаніями, які, значно потерпівши від війни, змогли відродитися — часом практично з нуля — й продовжити звичну справу. Про одну з таких — ця розповідь.
Компанія «Tekstura Home» мала свої виробничі потужності у Луганській та Харківській областях. Мала — бо зараз їх уже не має. Тепер вона працює на Львівщині.
Внаслідок релокації? Ні, це не можна назвати перенесенням виробництва, бо всі виробничі потужності компанії, весь її верстатний парк та інша техніка залишилися там. Дещо зруйноване обстрілами, частина техніки розкрадена під час окупації, а те, що залишилося, неможливо вивезти. Через близькість фронту ніхто з перевізників не наважується туди їхати.
І все ж компанія запрацювала! Як вдалося?
Як розповів її власник Антон Молчанов, виручили колеги — львівські меблярі. У компанії, яка прийшла на допомогу, через війну впали обсяги виробництва, відтак вивільнилися люди й техніка. Молчанов запропонував: скористався б цими ресурсами, аби на їхньому «фундаменті» запустити власне виробництво. Дійшли згоди. Це схоже на кооперування у форматі аутсорсингу: «Tekstura Home» платить партнерам обумовлений відсоток від прибутку за використання їхніх людей, обладнання й приміщення.
— Отже, виробничих площ і техніки вистачило, аби відновити роботу. А що з людьми? Дефіцит робочих рук, особливо кваліфікованих, нині є в усіх регіонах України.
— Із колишнього колективу залишилися менеджери. Але вони не тут зі мною, а «розсіяні» війною по різних містах — Київ, Одеса, Тернопіль, Хмельницький, Полтава, Коломия. Один навіть в Іспанії. Тобто працюють віддалено. А виробничий колектив довелося формувати з нуля — вдаючись до все поширенішої в нинішніх умовах практики: пропонувати ті робочі місця, які раніше займали чоловіки, — жінкам.
Що стосується техніки, то для специфіки нашої продукції, а також задля більшої самостійності й незалежності, досі доводиться докуповувати обладнання. Використовуємо для цього як власні реінвестовані кошти, так і — переважно — грантові. За цей період виграли дев’ять грантів.
І це попри те, що перед війною, плануючи масштабування, ми закупили нове обладнання, яке, навіть не розпаковане, досі залишається недоступним. На ньому вже, як кажуть, поставили хрест.
— Відновили довоєнний асортимент продукції?
— Що стосується меблів — то в основному так. Деякі застарілі моделі замінили новими розробками, як ми робили й раніше. Але вже на новому місці освоїли новий напрям — швейне виробництво. Шиємо постільний текстиль — для дорослих і дитячих ліжок, «конверти» для немовлят, ковдри, подушки і навіть іграшки. Асортимент — різноманітний. Є й матраци. У цьому напрямі ми вже повністю незалежні від наших партнерів.
Організація швейного виробництва розширила і меблеву лінійку. Тепер ми виготовляємо не лише ліжка, а й дивани — тобто м’які меблі.
— Які плани на цей рік?
— Експорт. Разові закордонні продажі ми вже маємо, але цього недостатньо. Необхідно вивести експорт на постійну основу. Починаємо з розробки англомовного сайту. Згодом будемо поступово розвивати й виставкову діяльність — без неї на цьому шляху не обійтися. Ви ж розумієте: в тій ситуації, у якій опинилася компанія після початку війни, такі масштабні проєкти не реалізовуються швидко.

