На фоні тих складностей і неприємностей, які приніс коронавірусний карантин, трапляються й приємні речі. Більше того, парадоксально, що якраз карантинними обмеженнями вони й спричинені.  Про роботу в нових умовах, що спричиняють пошуки нових можливостей, розповідає наш колега Руслан Красюк, директор ТОВ «ВКП «Паритет-К».

– Загальна ситуація, мабуть, така, як і в більшості колег: все скорочується. Значна частина офісних працівників – у відпустці за власний рахунок (наш офіс – у Києві) Така ж ситуація – у Ніжині, де у нас виробнича база. На варті, так би мовити, залишилися лише ті працівники, котрі критично необхідні для підтримки дієздатності компанії. Це ті працівники, чиї підписи потрібні на документах при відвантаженні замовлень, прийомки комплектуючих або ті,  хто повинен підтримувати постійний зв’язок із контр-агентами, – каже Руслан. 

– Тобто готова продукція відвантажується?

– У нас різновекторні канали збуту. Як у середині країни, так багато клієнтів і за кордоном. І всі вони по-різному реагують на нинішню ситуацію. У деяких країнах із тих 35, де маємо дистриб’юторів (приміром, у Франції, Італії й навіть Румунії), відмовляються приймати вже готові замовлення. Мовляв, елементарно розвантажувати нікому. Тобто не відмовилися взагалі, а попросили відтермінувати відправку вантажів. Там, де ситуація не така напружена, зокрема в будівництві, щось робиться, там наша продукція для того, аби «щось робилося», потрібна корпоративним клієнтам, і ми її поставляємо, – продовжує співрозмовник.

– Механізми взаєморозрахунків діють без збоїв?

– Відбулася не те, щоб реструктуризація фінансових відносин, але певне переформатування має місце. У нас є цілий ряд постійних постачальників, з якими ми й у кращі часи завжди знаходили спільну мову. Раніше ми разом вирішували питання відтермінування платежів чи проведення розрахунків частинами, коли виникали обгрунтовані для цього причини. А нині й наші партнери, й ми своєю чергою до подібних потреб ставимося ще більш лояльно. Із більшістю партнерів ми вже узгодили такі «карантинні» схеми не те щоб вигідних для нинішніх умов взаєморозрахунків, а можливо прийнятних. Бо ж трапляється, що доводиться порушувати й узгоджену схему реструктуризації платежів, й терміни розрахунків не через навмисні наміри чи неорганізованість, а через об’єктивні причини фізичного характеру: приміром, банк підводить чи Інтернет у відповідального працівника дає збої. Але і в складних, і навіть критичних ситуаціях, за спільної волі, взаєморозуміння та взаємопоступливості  можна знаходити прийнятні рішення. Як мовиться, не було б щастя, то нещастя допомогло. Скажу більше, саме такі неординарні, нештатні ситуації спонукають оперативно знаходити потрібні рішення, на які в звичній обстановці знадобилися б роки. Нам відкрилися, чи, може, ми змогли іншим поглядом розгледіти ті можливості, варіанти, ніші для покращень, яких чомусь у штатних умовах не бачили. Там, куди раніше й не спрямовували погляд, знаходимо потрібних, вигідних і лояльних постачальників. 

Але що найбільше мене вразило, так це те, як по-новому в позитивному сенсі відкрилося багато людей – колег, співробітників. У цій складній обстановці вони демонструють неочікуваний рівень креативності у вирішенні ускладнених завдань, проявляють найвищу ступінь командності. 

А загалом – двояке відчування: ніби й не годиться отримувати задоволення від доброго, яке зумовлене поганим, але й не помічати доброго, не оцінювати його належним чином – так теж не годиться. 

У цих карантинних умовах у працівників, які нами задіяні,  наскільки я зрозумів, – не стільки фізична втома через зростання обсягів роботи, скільки емоційна виснаженість. Тому мені, як керівнику, доводиться шукати різні способи їх підтримки: когось вчасно замінити, відправивши раніше у відпусту, когось підтримати добрим словом. Знаходжу в Інтернеті оптимістичні, мотивуючі відеоролики й ділюся ними із працівниками, – розповідає Руслан. 

– В умовах, коли доводиться підтримувати життєдіяльність компанії доволі обмеженою кількістю працівників, для керівника не тільки посилюється в рази відповідальність, а й фізичні навантаження зростають.

– Як мені це відомо! Доводиться брати на себе навіть роботу кур’єра (наш за межами міста, тому сидить вдома), а всі необхідні доставки виконує за нього директор, – каже Руслан.

– Часто й небезпідставно нині мовиться, що після пандемії  й світ постане іншим, і ми самі змінимося. Ви теж такої думки?

– Не тільки. Ми навіть уже практично почали готуватися до тієї реальності, яка нас очікує після того, як вірус відступить. Не тільки коригуємо свої перспективи, не тільки змінюємо намічену стратегію розвитку компанії, але й тактично переорієнтовуємося на те, що може бути після карантинного періоду. Як я вже казав, те, до чого ми планували йти роками, тепер доводиться реалізовувати протягом місяця-двох. Процеси прискорюються, конкретизуються, вимагають радикальних рішень. В такому екстримі й працюємо. Ревізуємо із нових позицій, новим баченням перспектив те, що було звичним і цілком прийнятним ще вчора і що може виявитися неефективним завтра. Тобто переглядаємо ефективність своєї присутності в Інтернеті, промоушену продукції, зокрема, підходів до рекламних акцій, тощо. Націлюємося на ефективну, цілодобову присутність на відомих світових торговельних онлайн-платформах. Посилило таку потребу зокрема те, що відмінені чи перенесені важливі для нас виставки, в тому числі закордонні, на участь в яких ми покладали багато надій.

Отже, є можливості і в таких несприятливих  ситуаціях, як нинішня, рухатися вперед. Треба лише знаходити, бачити такі можливості й уміло користуватися ними, що ми й робимо. І, треба визнати, небезуспішно, – підсумовує Руслан Красюк.

Давайте створювати краще меблеве середовище в Україні!