Війна по-різному ускладнює роботу вітчизняних меблевих виробництв. Найдошкульніше нині тим, що через мобілізаційні потреби воюючої країни відбирає у трудових колективів інколи й критично необхідних працівників. Особливо загрозливу ситуацію такий кадровий відтік створює для невеликих компаній, в яких кожен працівник, як мовиться, на вагу золота. А що вже казати про ті виробництва, які в такий спосіб залишає головний керівник. Нинішня наша розповідь якраз про таку меблеву компанію.

Ігор Абрамов, власник і директор столичної компанії «Меблевий клуб», був мобілізований на військову службу півтора роки тому. Оперативне управління компанією, ця непроста справа – особливо в нинішніх умовах, – із часом перейшла до проєктного менеджера  Катерини Главацької, отже вона нині ще й виконуюча обовʼязки директора.

Чому саме вона? Ситуація, що виникла з мобілізацією керівника, потребувала того. Але головним аргументом такого вибору став той, що вона загалом меблеве виробництво знає досконало. Що все-таки додатково опановувати, – то це фінансова звітність і робочий графік роботи компанії  з новими правилами через нові  обставини. 

– Що є найбільш помічним для вас у такій ситуації?

– Згуртованість нашої невеликої  команди, а ще універсальність практично кожного працівника, завдяки чому можлива взаємопідміна, однаково кваліфіковане виконання одним працівником кількох технологічних операцій. Важливість цього ми відчули, коли з колективу були мобілізовані три працівники. 

Трапляються форс-мажорні випадки, коли й самій доводиться працювати в цеху, бо вмію й шити, й поролонити, й оббивати мʼякі меблі, на виробництві яких спеціалізується компанія. Якби я цього не вміла, чи могла б належним чином контролювати якість виконання цих робіт іншими? Але це не означає, що в нашій справі чоловіків можуть повною мірою замінити жінки, адже меблі – вироби габаритні, важкі, їх потрібно переміщувати обертати тощо, тож без чоловічої сили все одно не обійтися. 

– Навіть, якщо компанія займається головним чином виготовленням меблів під замовлення, як-от і ваша, їй все одно важливо мати фірмовий магазин, аби, крім роздрібних продажів, ще й у виставково-салонному  форматі демонструвати свої можливості.

– І ми демонструємо наші меблі в режимі офлайн,  де можна побачити їхню якість та пересвідчитись у їхній комфортності. Магазин не можна назвати фірмовим у повному розумінні цього поняття, бо він є власністю нашого колеги, але там в достатній кількості представлені наші вироби. 

– Нині перед меблевими виробництвами постали перешкоди – ті ж кадрові, а ще енергетичні, – які ускладнюють їм виготовлення й доставку меблів замовнику і їхній монтаж у терміни, в які вони могли це робити раніше.

– Так. Тому ми при укладанні договору з клієнтом обумовлюємо можливість виникнення форс-мажорних обставин. Зазвичай  проблем з цього приводу не виникає, знаходимо розуміння у замовників. 

– Маєте справу із зарубіжними замовниками?

– Так. Виконуємо й замовлення, які отримуємо із-за меж країни. Можу пригадати Польщу, Німеччину, Францію, Кіпр, Великобританію. Зарубіжні замовлення отримуємо завдяки тому, що маємо в цих країнах партнерів, для яких ділові взаємини з нашою компанією вигідні. Відповідно і нам вигідна співпраця з ними. Знайти таких партнерів – велика вдача, без їхнього посередництва  вийти на зарубіжний ринок і закріпитися там неймовірно складно. 

Серед таких партнерів є й дизайнери, які почали працювати за кордоном. Ясна річ, наші меблі присутні передусім у їхніх інтерʼєрних проєктах. Нам простіше знаходити зарубіжних клієнтів, бо й до війни виконували зарубіжні замовлення, отже збагачені певним досвідом на відміну від тих колег, яким в умовах війни довелося з нуля налагоджувати експортні звʼязки. 

– Що потребує вдосконалення в діяльності компанії?

– Є потреба більш активно й широко використовувати існуючі соціальні мережі для ознайомлення чим більшого загалу потенційних клієнтів  із продукцією й меблярськими можливостями компанії. У планах на рік також облаштування цеху для поліпшення умов праці, формування складської програми матеріалів і комплектуючих.