Пора звільнятися від залежності Private Lаbel
Мебель в Киеве ЭНРАН, мабуть, без натяжки можна зараховувати до старожилів галузі. Ставши першим українським виробником меблів повного циклу – від розробки дизайну до продажу й монтажу кінцевого продукту, – компанія «Енран» зміцнила свою репутацію, підтвердила свої інтелектуальні та технологічні можливості, яких не втрачає, а тільки нарощує. Вона й серед компаній-фундаторів Української Асоціації Меблевиків (чому тим не менше припиняла членство в ній, йтиметься далі). Ясна річ, тривалою є і її експортна історія, про яку розповіла заступник директора з продажів Марина Воронкова.
Як і більшість авторитетних меблевиробників «довоєнного покоління», «Енран» важливим (якщо не основним) імпортером своєї продукції мав Росію. Але з відомих і прикрих причин російський стратегічний експортний напрямок був перекритий. Все через ту ж Росію довелося фактично втратити й казахський ринок, теж доволі привабливий і перспективний для українського меблярства. Проблемніше стало працювати з Грузією.
Експортна переорієнтація зумовила й товарну. Раніше основним експортним продуктом «Енрану» був меблевий щит. Але на західних ринках він виявився не конкурентоспроможним: румунський взяв гору. І тоді компанія взялася в західному напрямку налагоджувати експорт меблевої продукції. Доволі специфічної, треба визнати, – торгового обладнання для ритейла. І досить вдало, адже тепер основним імпортером її продукції є Німеччина. Не вона єдина, будучи багатопрофільним виробником, «Енран» продає свою продукцію в цілий ряд країн ближнього й далекого зарубіжжя, але Німеччина все ж у пріоритеті.
Звісно, щиро порадівши за таке солідне експортне надбання українського виробника, ми не могли й не подивуватися тому, адже відомо, що Німеччина – один із лідерів європейського меблярства й чи не найбільший світовий експортер меблевої продукції. То яка потреба при цьому експортувати самій та ще й з України?
Моя співрозмовниця пояснила такий парадокс, який насправді парадоксом і не є. Підприємливі німці організували свій меблевий «гешефт» таким чином, що насправді меблів стовідсотково власного виробництва продають не так уже й багато. Значна частина їхнього експорту – вигідно імпортовані меблеві вироби – з тієї ж України, може, й сусідньої Польщі, які за згоди партнера-виробника перебрендовуються під німецькі. Загалом продажі за схемою Private Lаbel – досить поширене явище в світі. «Розкручені» зарубіжні компанії цю схему охоче використовують, а українські – їм у цьому сприяють, мають від того й власну вигоду: в такий спосіб з меншими потугами проштовхують свою продукцію на зарубіжні ринки. Особливо вправними в такому «присвоюванні» чужого виявилися німецькі меблеві компанії. До однієї з них свого часу потрапив у залежність й «Енран». Потрапив добровільно, тому тут ні на кого нарікати. На той час, коли стояло завдання спрямувати експорт на Європу, Private Lаbel справді був найдоступнішим способом досить швидко й значними обсягами продукції увійти на зарубіжний ринок. Але вимушене зречення свого бренду, визнає пані Марина, весь час «муляє», навіть попри значні фінансові вигоди, тому компанія почала потроху звільнятися від такої залежності, знаходячи зарубіжних клієнтів, згодних на прямі поставки, на збереження торгової марки українського виробника.
Ніколи не буває, аби все йшло гладко. Спочатку Росія перекрила «Енрану» експортну дорогу на Схід, тепер Польща, обмежуючи дозволи на транзитні автоперевезення, перекрила дорогу до Німеччини. Доводиться доставляти вантажі – а ці доставки регулярні й солідних обсягів – ледь не в об’їзд, через Словаччину. Оскільки через польську непоступливість всі ринулися до словацького кордону, то там стільки нагромаджується транспорту, що днями треба чекати своєї черги пройти митний контроль. Безперечно, великі незручності й логістичні ризики спричиняє така ситуація українським експортерам, але «Енран» уже не раз доводив, що він – сильна компанія. Й досвідчена, яка здатна якщо не долати труднощі, що постають, то принаймні із найменшими втратами до них пристосовуватися.
На запитання «Чи повернення компанії – після кількарічного припинення членства – до УАМ, яка нині докладає значних зусиль для експортного сприяння своїм членам, продиктовано прагненням і собі скористатися таким сприянням?» Марина Воронкова відповіла так: «Гуртом, звісна річ, і батька легше бити, але ми повернулися не стільки для того, аби щось отримати, скільки для того, аби щось дати колегам, адже досвіду в меблярстві компанії дійсно не позичати. Ми багато й охоче ділилися ним і до припинення членства, яке сталося через, так би мовити, ідейні розбіжності з попереднім керівництвом Асоціації. Нинішнє керівництво діє так , що можемо йти в одному напрямку, і от ми знову йдемо з Асоціацією в ногу».
Рубрика “Історії успіху” започатковано в рамках грантового проекту за підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні, назва проекту: “Підвищення рівня співпраці та довіри при спільній участі у міжнародних та національних державних закупівлях ” – TENDER TOGETHER.