Зберегли «Берегиню»

Меблевиробництво на запорізькій меблевій фабриці «Берегиня» – родинна справа Паламарів. Олег Миколайович – нинішній її керівник. Від нього ми й довідалися, що до того, як було вироблено перший диван, сімейний бізнес був суто торговим – займалися продажем меблів, які закуповували переважно в Польщі. І дивного тут аж нічого, бо це – одна із найпоширеніших у вітчизняній меблевій галузі трансформацій. Спочатку підприємливі люди беруться за продажі меблевих виробів, а згодом, вже добре знаючи толк у цій продукції, розуміють, що й самі могли б меблювати не гірше.  1998 року зрозумів це і батько Олега  Миколайовича, який тоді стояв біля керма компанії, і того ж таки року було створено меблеву фабрику «Берегиня» із доволі скромними виробничими можливостями й продажами в межах запорізького регіону. Через пʼять років фабрика вже дислокувалася на площі чи не в десять разів більшій, ніж та, на якій стартувала. Криза 2008 року наздогнала «Берегиню» на етапі активної розбудови. Не тільки організаційної, а й територіальної. І хоча обсяги продажів, а відтак і виробництва скоротилися вдвічі, розпочате у кращі часи будівництво великого виробничого цеху таки зуміли завершити в умовах кризової скрути. Більше того – й оснаститися італійським високотехнологічним (із ЧПК) обладнанням, завдяки чому на виході з кризи опинилися у виграшній позиції: суттєво покращилися в якості виробів, в ефективності виробництва.

Сумнозвісний для України 2014 рік несподівано завдав «Берегині» ще відчутнішого удару, ніж криза 2008-го. Припинилися поставки продукції повністю до Криму і значною мірою на Донбас, а це були основні ринки збуту. В результаті цього та ще сезонного провалу спад виробництва у травні сягнув надкритичних девʼяноста відсотків від пікового показника 2007 року. Але підприємницька завзятість Паламарів і їхнє вміння не розгублюватися і в найкритичніших ситуаціях вберегли «Берегиню» від найгіршого сценарію. Почалися активні пошуки закордонних ринків збуту. Першими результативними виявилися кроки в прибалтійському напрямку. Помічною виявилася участь компанії за сприяння Української асоціації меблевиків у колективному стенді на кельнській виставці: вдалося підписати кілька – хай і не крупних, але вигідних – контрактів. Отак поступово, але впевнено вирулювали з кризи і врешті вийшли на обсяги отого найуспішнішого докризового 2007-го року. Незначний карантинний спад не похитнув упевненого розвитку «Берегині». Попит на її меблі, запевнив директор, нині більший, ніж виробничі можливості фабрики, які дещо обмежилися якраз епідеміологічною потребою лікування або ізолювання частини працівників.

– Яким бачиться вам вектор подальшого розвитку «Берегині»?

– У напрямку серійного виробництва. Зараз у нас – так складалося роками – величезний модельний ряд меблів різного призначення, але з кожним роком все важче забезпечувати такий асортиментний обшир. Повністю відмовитися від такої практики не можемо, бо маємо зобовʼязання перед давніми клієнтами, але вже чітко розуміємо, що треба потроху звертати в бік серійного виробництва. Тим більше, що вимальовується попит на серійні моделі, на поставки меблів великими партіями від ряду європейських торгових мереж. 

– Чому добре знайома й авторитетна на вітчизняному меблевому ринку торгова марка «Берегиня» дещо поступилася місцем іншій  – новій торговій марці?

– Так, зараз виробляємо меблі ще й під торговою маркою «НТ-меблі». І вона не так нова, як призабута стара, бо перші меблі, які почала виробляти фабрика, продавалися якраз під цією торговою маркою, в назві якої перші літери імен батьків – фундаторів фабрики. Коли постала потреба розширити асортимент меблями нижчого цінового сегменту, аби збільшити обсяги продажів, запропонувавши меблі, доступні й для людей із невеликими достатками, то розуміли, що їх не можна продавати під торговою маркою «Берегиня», щоб не похитнути її товарного статусу. Тоді й вирішили реанімувати торгову марку «НТ-меблі».