«Утрималися на ногах» і навіть наростили  обсяги виробництва й експорту в порівнянні з довоєнними показниками» – так охарактеризував нинішній стан ковельскої компанії «Інтарсіо» її власник Ігор Узналі. Але ми попросили  розповісти про те, що передувало цьому, якщо брати за точку відліку початок війни, який розділив життя країни й кожного українця на «до» й «після».    

– Ще до кінця минулого року вдалося стабілізувати як імпорт меблів для продажу на українському ринку, так і експорт меблів власного виробництва.

– Про експорт зрозуміло, а що стосується імпорту?

– Наша компанія багатопрофільна: не тільки виробляє й експортує меблі різного цільового призначення, а й реалізовує в Україні меблі зарубіжних виробників, давно й тісно  співпрацюючи з польською компанією «Signal», яка є крупним меблевим ритейлером. Іншими словами, по відношенню до нас – торговим посередником, який постачає нам меблеву продукцію польського та  китайського виробництва.

– Вдалося уникнути торік зупинки виробництва?

– На жаль, ні. Як, мабуть, і більшості українських меблярів. Але вже на початку квітня я повіз польському партнеру зразки нових моделей, які були схвалені, й почалося їхнє серійне виробництво. Поляки експортують меблі нам, а ми своєю чергою постачаємо  їм меблі нашого виробництва, які «Signal» не тільки продає  в Польщі, а й  експортує їх під власним брендом в інші країни, щоправда, зберігаючи маркування «Зроблено в Україні». 

 А наростити обсяги поставок польському ритейлеру вдалося значною мірою завдяки тому, що він перестав купувати аналогічні меблі російських виробників.

–  Але ваш експорт не обмежується тільки продажами компанії «Signal»?

– У нас з поляками домовленість, що обумовлений асортимент, ті моделі, які ми виготовляємо на їхнє замовлення, ми нікому більше не продаємо. А інші зразки продукції можемо продавати і в Україні, й експортувати, але  наразі в нас в умовах воєнного стану обмежені можливості шукати клієнтів на інших зарубіжних ринках, зокрема й через участь у міжнародних виставках. Це що стосується налагодження стабільного експорту, бо окремі поставки вже мали і в Німеччину, і в США. Наші виробничі можливості у декілька разів більші тих обсягів продукції, які ми даємо нині. Як і можливості розробки та запровадження у виробництво нових моделей.

– Під час війни ціни на імпортовані меблі суттєво зросли?

– Та ні. Меблі безпосереднього польського виробництва зросли менше, як на десять відсотків. Китайські, які поляки нам поставляють, зросли  в основному через збільшення логістичних затрат.

– Нині в Україні продаєте більше польських чи китайських меблів?

– Китайських. І  то значно більше – відсотків 90 від обсягів імпорту. Звісно, це меблі економ-класу, які за ціною відповідають нинішній купівельній спроможності більшості українців. Польські дорожчі відсотків на 10- 20. Втім, на вітчизняному ринку українські меблярі більш конкурентоспроможні – і за якістю часто, і за ціною завжди.

– Практично ніхто із членів Асоціації в критичний для країни час не залишився поза волонтерством та іншими видами сприяння армії, переселенцям. Що є у вашому активі?

– Про це досить докладно розповів місцевий часопис – журнал «Флеш».

Ми знайшли цю статтю, в якій розповідається, як на початку війни компанія власним транспортом доставляла гуманітарні вантажі з Польщі – від тамтешнього фонду «Крила надії». Вставали працівники компанії  о сьомій, на чолі з її керівником працювали цілий день і лише ввечері відчували, наскільки втомилися. Але настрій був піднесений від почуття того, що не стояли осторонь у час великого випробування для країни.

Є  згадування й про те, що Ігор Узналі й сам залучав до допомоги Україні зарубіжних знайомців. Зокрема товариша із  потужного німецького фонду «FECG», який своєю чергою підключав до волонтерства і своїх знайомих із різних країн і в результаті такого утвореного волонтерського ланцюжка допомога надходила не тільки з Німеччини, а й з країн Балтії.