Важкі випробування війною і всіма тими негараздами, що нею спричинені, випали молодій столичній меблевій компанії «DESIRE ROOM» на період її становлення, тому подекуди виявилися важчими, ніж для досвідчених підприємців. І тим не менше, сталося майже неймовірне: минулий воєнний рік компанія закінчила з кращими показниками, ніж попередній, 2021-й.

– Напередодні війни компанія була на підйомі свого розвитку: багато замовлень, потреба розширення виробництва, набір нових працівників, – пригадує власник компанії Сергій Поліщук. – Але новоприйнятим кадрам так і не довелося приступити до роботи…

З наступного, 25 лютого, компанія призупинила роботу, а 24-го ще працювали – принаймні керівництво, менеджери були зайняті тим, що обдзвонювали клієнтів, повідомляючи про рішення взяти виробничу паузу на невизначений час із запевненнями, що всі домовленості, контракти залишаються в силі, компанія до їхнього завершення повернеться, коли проясниться ситуація і за першої ж можливості відновлення роботи фабрики. Тобто запевняли,  що взяті компанією зобовʼязання неодмінно виконаємо, що вже перераховані клієнтські кошти не пропадуть.

У Рівному, – в цю область Сергій та його бізнес-партнерка Тетяна Федченко вивезли сімʼї – почали займатися волонтерською роботою – зокрема допомагали транспортувати продукти харчування на Київщину та Харківщину. Сидіти без діла, каже Сергій, фізично не змогли, звичні то того, що до війни кожен день був з ранку до пізнього вечора сповнений безліччю справ. Тоді і зʼявилася спокуса перебазування свого виробництва, до чого вдавалися й деякі меблеві виробництва, але добряче зваживши всі «за» і «проти», відмовилися від такої затії. Головно через те, що компанія має клієнтську базу виключно в Києві та столичному регіоні, і не бачили реальної можливості набути повноцінної там.   

– Реальна можливість на практиці довести обіцяне клієнтам на початку війни зʼявилася у травні, коли повернулися до убезпеченого від ворожого захоплення Києва, – продовжує розповідь керівник  «DESIRE ROOM». – Знову обдзвонили клієнтів – повідомити, що вже готові братися до роботи. Неабияк порадувало, що всі довоєнні контракти залишалися в силі, попри те, що війна їх здорожила відсотків на тридцять, тож компанії довелося практично без вихідних працювати аж до листопада, аби всі їх виконати.

– А нові замовлення отримували протягом цього часу?

– Мало. За співвідношенням їх виявилося відсотків двадцять в обсязі всіх, які виконали торік. З ними вправлялися досить швидко, бо переважно це були досить легкі для нашої компетенції, прості проєкти, що загалом характерно для замовлень воєнного часу. Тобто такі проєкти, схожі з якими ми виконували не раз.

Виробнича напруга в новому році помітно спала, але це нас аж ніяк не радує, бо звикли, що у нас завжди було багато роботи, багато замовлень. Звикаємо до нових реалій, коли не клієнти стоять до нас у черзі, а ми самі повинні їх шукати, пропонувати вигідні умови, переконувати, що саме у нас їм варто замовляти меблі.

– Деякі ваші колеги, які опинилися в такій же ситуації, шукають удачі на зовнішніх ринках.

– Ми також активно займаємося вивченням зовнішніх ринків, навіть ведемо перемовинами з тими, хто міг би стати нашими новими клієнтами. Закуповуємо обладнання, якого не вистачало, опановуємо ефектині, високопродуктивні технології, запроваджуємо засоби ощадливого виробництва. Тим більше, що нині для цього зʼявилося більше часу.

Принагідно зазначимо, що наша розмова із Сергієм Поліщуком відбувалася, коли він перебував у вагоні потяга, що віз його до Києва з Ковеля, де він якраз і займався придбанням такого обладнання.