Практично всі члени нашої меблевої Асоціації в той чи інший спосіб  беруть участь в опорі ворогу, який вже понад два роки не дає нам мирно жити й працювати. Хтось виділяє кошти чи й сам закуповує та доправляє в бойові підрозділи зброю, транспорт, амуніцію, продукти; інші в доброчинному порядку надають свою продукцію, якщо в ній є потреба; майже всі меблярські компанії  стали волонтерськими осередками. Але особлива наша вдячність і шана тим меблярам, які одягли військову форму, взяли до рук зброю. Є серед них і підприємці – керівники, власники компаній. Зазвичай вони не афішують того, тож часом випадково довідуємося, що вони змінили управлінські справи в офісному кріслі на важку й небезпечну військову службу.

Саме так, випадково, в самому кінці нашого телефонного спілкування зʼясувалося, що нині є військовослужбовцем і герой чергової нашої розповіді – власник компанії «Технологія – Інтер»  Олександр Сосницький.

Оскільки такі люди про свої військові справи розповідають неохоче (зрозуміло, що ще й з огляду на військову таємницю), ми зосередилися на справах компанії, звʼязок з якою, ясна річ, у нього ні на день не переривається. 

А справи з його бізнесом виявилися маловтішними. І головним чином через те, що базове виробництво, котре дислокувалося в Костянтинівці, знищене. А той діючий підрозділ, що в Київській області, ні технічно, ні технологічно випускати весь довоєнний асортимент продукції не спроможний. 

Треба уточнити, що продукція «Технології – Інтер» була специфічною – скляною. Із меблів – столи із скляними стільницями, із меблевих комплектуючих – дзеркала, вітражні фасади, з інтерʼєрних аксесуарів – кухонні скіналі, полиці, акваріуми. Були в асортименті торгові вітрини, а також вироби для утримування дрібних тварин – типу тераріумів. А ще компанія надавала підрядні послуги із промислової обробки скла (сверління, гнуття, піскоструменева обробка й загартування). 

Потужності її пристоличної виробничої бази не дають можливості випускати вироби, які потребують відповідного обладнання для обробки скла (загартування, гнуття) –  якраз на Донбасі й знищене потрібне для цього обладнання. Тож асортимент нині обмежився предметами інтерʼєру та акваріумами, котрі також можна віднести до цієї категорії продукції. Власне, те, що компанія і кадрово значно поменшала,  і у асортименті збідніла, й дає змогу оперативне управління нею здійснювати дружині пана Олександра – Наталії, яка сіла в керівне крісло чоловіка, коли той одягнув військову форму, і її старанням компанія і в цій важкій для неї ситуації залишається діючою промисловою одиницею.

Руйнація основної виробничої бази  не єдиний значний удар, якого завдала компанії війна. Вдвічі зросла ціна на скло, основний матеріал для продукції, що збільшило її собівартість, а відтак і знизило конкурентоспроможність. Інша біда – брак кваліфікованих працівників.

Нинішній кадровий голод, вважає Сосницький, ще й від того, що за кращих, мирних часів держава, та й меблева галузь, належним чином не дбали про підготовку потрібних кваліфікованих працівників, обмежуючись тим, що компанії те робили здебільшого самотужки. В деревообробці хоч щось та робилося в цьому плані, а в склообробці – нічого. Якби виробництво вимушено не залишили висококваліфіковані скломайстри, виплекані в компанії (дехто ніколи й не повернеться, бо загинув), то й за нестачі деякого технічного обладнання можна було виробляти види продукції, за яку саме через це компанія й не береться зараз, переконаний її власник.

– А щодо залучення жінок до виконання робіт? В нашій галузі прослідковується останнім часом такий кадровий тренд.

– І наша компанія в такому тренді. Але це не вирішує повною мірою проблеми. Жінок взяли переважно для виконання робіт, що не потребують високої кваліфікації, й таких, що не повʼязані з переміщенням важких деталей, – пайка, клейові роботи, упакування. Скло – матеріал не з легких. Через це, приміром, перестали виробляти скляні столи, хоча технологічно можемо й на наявній виробничій базі. А ще практика показує, що в нашій справі, де  все ж переважає ручна праця (не тому, що ми відсталі, – це так у всьому світі), й продуктивність праці у жінок нижча на виробничих процесах. Більшою мірою автоматизовані в нашій сфері серійні виробництва віконних і дверних склопакетів, але ми до того стосунку не маємо.

Отакий непростий період своєї історії переживає нині компанія «Технологія – Інтер». Але переживає не пасивно, не очікує бездіяльно на кращі часи, а, в міру нинішніх можливостей, продовжує продукувати скловироби – на щастя, ринок, каже Олександр Сосницький, потрохи нарощує потребу в них.