Для тих, хто не знається  в сучасному меблярстві, видалося б дивним, що повноправним членом асоціації меблевиків, які традиційно мають справу з деревом і деревними матеріалами, є компанія з промовистою назвою «Залізо». Але сучасне меблярство давно вже вийшло за межі традиційного, і до меблярського цеху нині належать  і ті, хто виключно обробляє скло, і ті, хто має справу лише з металом. А найчастіше сучасне меблярство практикує різноваріантне поєднання в меблевих виробах різних матеріалів: дерева, металу, скла, пластиків, каменю.

Миколаєвське ТОВ «Компанія «Залізо» якраз із таких «комбінаторів»: в основі його меблів метал у поєднанні із деревними елементами: приміром, якщо це столи, то підстілля металеві, а стільниці з ДСП. 

Керівниця компанії Наталія Ніколаєнко розповіла, яких змін зазнала компанія за три останні роки – роки втрат, незламності, віри.

– Хоча Миколаїв – місто, яке в числі тих, які з перших днів війни під постійним ворожим прицілом, наше «Залізо» продемонструвало залізну витривалість, хоча, як і всі вітчизняні виробничі підприємства зазнало втрат і змін. Ні, не смертоносних втрат, та все ж відчутних: зменшилися обсяги виробництва і продажів, колектив із переважно чоловічого стає переважно жіночим.

– Залізо одразу ж асоціюється з чимось важким, далеким від трудової сфери жінок. Так, в нинішніх умовах намітилася тенденція залучати жінок для роботи там, де традиційно працюють чоловіки, але навіть «незалізні» виробництва роблять це несміло, дуже вибіркового, з оглядкою, а у вашій компанії, як можна зрозуміти, такі вимушені заміни непоодинокі.

– Так. Я теж жінка і, повірте, керувати такою «залізною» компанією, як наша, не легше, ніж працювати на верстаті. А у нас жінки справді стали за верстати. Зокрема опанували, підучившись, плитне крайколичкування, свердлильні операції. І не тільки. Жінки у нас трудяться і на збиральній дільниці, й на пакувальній, малярській. Звісно, треба полегшувати таким жінкам працю, оснащуючи їхні робочі місця допоміжними пристосуваннями – підйомниками, маніпуляторами, внутрішньо цеховим транспортом  тощо. Але зварювання все ще залишається прерогативою чоловіків, хоча знаходити кваліфікованих зварників стає все важче, так само, як і утримувати їх.

– Можна стверджувати, що компанія не тільки досить швидко стабілізувала свою роботу, а й зробила якісь кроки у своєму розвитку?

– Можна. І основні із них зараз назву.

  Передусім, треба сказати, що компанія перестала бути суто металообробною. Налагодивши й деревообробку, після придбання відповідного обладнання, ми стало цілком самодостатніми у виробництві меблі. Тобто відпала необхідність залучати підрядників, аби для нас виконували плитний розкрій, личкування, присадки тощо. Все це тепер ми робимо самі. А це означає, що меблевиробний процес не тільки пришвидшився, а й якісно покращився, бо маємо змогу контролювали операції  і на всіх етапах деревообробки.

– Що, ясна річ, це додало конкурентоздатності вашій продукції, а отже відкриває й експортні перспективи.

– Саме так. І це другий напрямок, в якому ми маємо прогрес. Ми й раніше активно брали участь у змаганнях у межах «Prozorro» чи ДЗО за отримання як державних, так і приватних замовлень, але захотіли не обмежуватися лише цим. Вдалося отримати – із чималими складнощами, але вдалося – статус офіційного постачальника ООН, тобто отримали право ввійти на міжнародний тендерний майданчик UNGM registered vendor. Тобто отримали можливість  боротися за міжнародні тендери на території України. А це одночасно буде значним сприянням тому, аби виходити й за межі вітчизняного ринку, брати участь і в зарубіжних тендерах.

Вагомим здобутком останніх років стало налагодження партнерських взаємин із мережею супермаркетів «Епіцентр», який взявся реалізовувати нашу серійну продукцію, переважно це обідні столи. 

А ще набута в останні роки меблевиробна самодостатність дає нам змогу не обмежувати серійним виробництвом доволі простих за конструкцією меблів – як-от шкільні, приміром, а й братися за комплексні проєкти умеблювання обʼєктів. Головно комерційних. Це офіси, стоматологічні кабінети, салони краси, магазини  тощо. Така проєкти повністю наші – від розробки технічної документації до здачі обʼєкта  «під ключ».

У цьому плані ми готові до співпраці з іншими колегами-меблярами, що дало б змогу братися за проєкти, що виходили б за рамки лофтівської металомісткої стилістики, в якій ми традиційно меблюємо, на що «заточене» наше серійне виробництво.

Готові ми розширювати й горизонти традиційної співпраці з колегами-меблярами, яка полягає у виробництві для їхніх потреб металевих меблевих комплектуючих – опор, каркасів, інших деталей індивідуального порядку. Цей напрямок, як і до війни, залишається провідним для нашої компанії, але наші металообробні можливості розширилися й покращилися. Придбані в останні роки трубозгин, апарат плазмового різання якраз і забезпечують такі покращення. Утримуємо й вигідні для меблярів «миколаївські» розцінки.

– Цей рік можна назвати роком подальшого розвитку компанії.

– Так, бо є не тільки потреба в цьому, а й можливості для цього. Плануємо розширити виробничі площі й потужності, бо обсяги продажів через мережу «Епіцентр»  мають тенденцію до збільшення. Це й змушує нас думати про нарощуванні виробництва, збільшенні складських запасів.

Продовжимо модернізовувати робочі місця, адаптуючи їх під потреби жінок-виробничниць.