Первомайська меблева фабрика «Кедр» дісталася подружжю – Ярославу та Катерині Фай  – у спадок від батьків. «Тато дуже любив роботу з деревом», – зазначила у розмові про сьогодення компанії пані Катерина, даючи зрозуміти, що меблярство для родини – справа не випадкова. При батьках вона із чоловіком були помічниками в компанії, а коли ті через вік  залишили фабрику, діти продовжили родинну справу, взявши всі виробничі й бізнесові клопоти на себе. 

І якраз у той період, коли вони готувалися дати новий поштовх розвитку компанії, посилалися на них негаразди й біди. Смерть батьків, війна, необхідність «жити на два міста»: виробництво в Первомайську, а власники, зокрема  пані Катерина,  в Києві. От і вийшло: замість розвиватися, «Кедр» змушений був здавати позиції. Довелося відмовитися від деяких клієнтів, зокрема від мережі «Епіцентр», цього гуртового покупця, бо через роботу зведеним до мінімуму колективом компанія не могла гарантувати вчасне виконання обумовленених обсягів продукції.

-І все ж, попри всі ці складнощі, ви з чоловіком не здалися негараздам. Хоча й на мінімумі прибутковості, але працюєте. Первомайський «Кедр» не зник із галузі, із ринку, з УАМ. 

– Так. Зараз, як ніколи, стало очевидним, що головним у меблярстві – та й, мабуть, у будь-якому товаровиробництві – є люди. Без них і найдосконаліші верстати  не допоможуть. Ми виживаємо, в бізнесовому розумінні, не тільки із мінімумом прибутковості, а й кадровим мінімумом. Вдається утримувати небагатьох фахівців-деревообробників, але які є – і це велика вдача – універсалами: можуть обслуговувати різну техніку, виконувати різні меблевиробні операції.

– Та й компанія завжди вирізнялася своєю універсальністю, виробляючи як корпусні, так і мʼякі меблі, стільці, меблеві фасади і для власних меблярських потреб, і на продажу. Ці скрутні обставини, в яких компанія опинилася зараз, примусили обмежити й таку виробничу різнобічність компанії?

– Ні. Жоден із цих напрямків ми не згорнули. І не згорнемо, поки матимемо працівників, здатних забезпечувати такий асортиментний діапазон у прийнятній собівартості кожного виробу. Бо ми в ситуації, коли можна отримати замовлення, котре здатні виконати, але це буде економічно не вигідним для компанії.

А що стосується різноманітності асортименту, то це ще татова традиція, яка збереглася. Він завжди брався за щось нове, що міг зробити.

– У цьому асортиментному діапазоні є унікальна пропозиція – дитячий будиночок. Виріб, який не доводилося  бачити ні в кого іншого, принаймні з тих меблевих компаній, які знаємо. Розкажіть про нього.

– Передусім, це був подарунок для доньки, коли була маленькою. А коли переконалися, що дитині він подобається і для гри, й для відпочинку, бо все в ньому добре продумано, тоді вирішили зробити цей виріб і комерційною пропозицією. Ясна річ, це продукт разових продажів – супутній, так би мовити, тож особливої ставки на нього ми не робимо.

– Як би ви визначили головне завдання, яке нині стоїть перед компанією?

– Досягти стабільної конкурентної собівартості наших виробів.

– Так, це важливо, особливо якщо мати приціл на експорт. Він же у вас є? 

– Експорт заманливий для всіх, але… Хіба можемо скажімо, конкретно ми на нього замахуватися в нинішній ситуації, не будучи впевненими – все через ту ж кадрову скруту – в тому, що зможемо давати гарантії на експортні контракти? Не можемо, на жаль. Отож поки живемо й працюємо в міру нинішніх можливостей із вірою, що мир в Україну таки прийде, а з ним й сприятливі  економічні та бізнесові можливості, які обмежені нині.

В контексті цього хочу подякувати УАМ за те, що вона робить, аби підтримати своїх членів, надихаючи їхніх власників не здаватися труднощам. Навіть тим, що розповідає й практично демонструє на прикладі конкретних компаній, як можна й треба долати труднощі, де і як знаходити нові можливості й резерви.  Тому я завжди відгукувалася на заходи, які пропонувала Асоціація, бо в результаті участі в них справді наповнювалася новими ідеями.