fbpx

УАМ в обличчях: історія меблевої компанії ARBO interiors до і під час війни. Розповідає Дмитро Чернишов, директор компанії

Сімейна компанія – це завжди більше, ніж просто бізнес

Все почалося в далекому вже 1998 році. Перебудова,  дефолт, тотальний дефіцит змушували багатьох відкладати університетські дипломи та розпочинати підприємницьку діяльність. Часто не за фахом.  Не стала винятком і київська родина Чернишових –  Віталій та Валентина.  Батьки Дмитра Чернишова, який нині продовжує їхню меблярську справу.

 Основним напрямком діяльності сімейної компанії було обрано меблеве виробництво в секторі офісних меблів.  Старанна робота та послідовне прийняття правильних рішень сприяли динамічному зростанню підприємства. Дуже швидко були законтрактовані декілька міністерств, банки, інші державні установи. За два роки колектив працівників зріс із трьох осіб і виробничого цеху в 40 кв. м  до штату із 60 осіб та міцного, якісно укомплектованого верстатами меблевого виробництва.

Дмитро пішов  працювати в сімейну компанію з першого курсу університету, факультативно починаючи меблярську  справу з підмайстра.  Динамічно її опановуючи,  досить швидко доріс до керівника середньої ланки.

  Працював я декілька годин на добу, оскільки приїздив на фабрику після університетських пар. Через деякий час роботи в мене чітко сформувалося бачення того, куди має рухатися компанія й за рахунок чого.  Своїми завданнями та зоною відповідальності я обрав розвиток  роздрідної торгівлі. Першим вагомим кроком було відкриття фірмових салонів. Для двадцятиоднорічного юнака це було достатньо потужним випробуванням моїх  підприємницьких та менеджерських здібностей, тому що на мене була покладена повна матеріальна й фінансова відповідальність за реалізацію продукції.  Більше того,  в разі невдачі, за домовленістю, я мав відшкодувати всі збитки. Але таких прикрощів не припускався.

Фірмові салони дали новий поштовх у роботі та почали поступово змінювати вимоги до основного продукту. Якщо до відкриття салонів індивідуальні проєкти становили не більше 20% від загального обсягу виробленої фабрикою продукції, то вже за рік ситуація кардинально змінилася. Компанія почала вже зарекомендовувати себе як надійна підрядна організація з комплексного умеблювання комерційних та житлових приміщень. Дмитро тим самим довів,  що має достатні менеджерські знання та здібності,  достатньо набутого досвіду, аби  в 23 роки одноосібно очолити компанію «ARBO».

– Вашу компанію можна зарахувати до експортно орієнтованих, яких багато в нашій Асоціації і для яких це суттєвий іміджевий плюс?

– Ми все ще сконцентровані на внутрішньому ринку. Звісно, досвід експортування є, але його не можна назвати систематичним. У  будь-кому разі вихід на зовнішні ринки є не просто іміджевим досягненням, це дуже важливий крок на шляху розвитку, й ми його неодмінно зробимо  найближчим часом.

– За тими проєктами, які реалізовані останнім часом, виконуються зараз, прослідковується якась певна стилістична трендовість?

– Важко сказати однозначно. Жоден стиль не є повністю домінуючим у сучасному меблярстві. Одне скажу точно й не думаю, що відкрию комусь таємницю: класичний стиль втратив тривалі лідерські позиції, але треба розуміти, що актуальності він не втратить ніколи. Звичайно, моє рідне місто Київ, інші сучасні українські міста, які формують географію реалізованих нами об’єктів, живуть у потужній динаміці  й  ритмі, будучи в курсі кращих світових меблярських та загалом інтерʼєрних трендів. Люди стали більше подорожувати світом, що є запорукою зростання їхнього культурного рівня, розуміння естетичних пріоритетів. Рівень інтер’єрних вирішень в Україні  за останні роки дуже виріс, і приємно усвідомлювати, що це стало можливим і завдяки професійному зростанню таких меблевиробних компаній, як наша. Для цього дуже важливо зібрати команду, кожен член якої усвідомлював би до найменших дрібниць важливість деталей у нашій справі – від проектувальника до монтажника, від менеджера до водія. Мені пощастило зібрати саме таку команду, в якій кожен виконує свою роботу добросовісно й надійно,  і я дійсно цим пишаюсь.

                          *  *  *

Це інтерв’ю ми записували з Дмитром ще до початку війни. А нещодавно поспілкувалися з ним ще раз, аби довідатися, як компанія і він сам переживають жах війни.

Київ був швидко оточений російськими військами, тож із 24 лютого діяльність багатьох промислових підприємств столиці була зупинена, а фактично заблокована ворогом. Дмитро з першого дня війни став до лав столичної територіальної оборони. В розпал бойових дій у березні місяці, виробнича база компанії потрапила під ракетний обстріл, але на щастя будівля отримала незначні пошкодження. Тим не менше,  було прийнято рішення щодо негайної евакуації обладнання на захід  країни, що і було зроблено без зволікань. Але як тільки ворог був відкинутий від столиці, Дмитро вирішив негайно відновлювати роботу фабрики за її звичною адресою. Верстати повернулися до рідних цехів, і з середини квітня вони знову наповнилися робочим шумом. Наразі виробництво працює в штатному форматі, от тільки обсяги виробленої продукції зменшилися.

При всій завантаженості керівника компанії Дмитро знаходить час ще й для волонтерських справ.

Share This: