Початок війни для кожного українця виявився психологічним стресом. Керівнику столичної компанії «Horeca Furniture» Дмитру Ющенку минулорічний страшний ранок 24 лютого завдав неприємного удару –  не тільки, як більшості, самим лише фактом початку війни.

– З вечора 23-го у мене була нагладжена біла сорочка, бо ранком наступного дня мала відбутися непересічна подія для нашої компанії: підписання крупного контракту на виконання масштабного проєкту.  На суму, котра була співмірною з річним оборотом компанії. Уявляєте, що я відчував, коли цього не сталося?! Ще й повторно пережив це відчуття, коли через два місяці повернувся до Києва, зайшов у квартиру й побачив ту білу напрасовану білу сорочку…

Звісно, така величезна втрачена бізнесова вигода не могла не пригнітити підприємця, керівника компанії, але, як мовиться, вибити з сідла все ж не зуміла. Ні керівництво, ні його чисельну команду. Серед іншого й тому, що залишалися невиконаними зобовʼязання перед клієнтами, – незавершені розпочаті до війни проєкти, незакінчені обʼєкти. Деякі з них, можливо, й досі, каже пан Дмитро, стояли б «на паузі», якби не старання менеджерів, які у квітні, коли компанія була готова відновити діяльність, обдзвонили всіх клієнтів, переконуючи, що, попри всі існуючі складнощі воєнного часу, все ж варто завершувати розпочате, що компанія не втратила здатності так працювати, як працювала завжди і готова це й далі доводити. І це навіть при тому, що довелося коригувати вже узгоджені до війни цінові параметри контрактів через те, що змінився курс долара, зросли ціни на матеріали й комплектуючі, особливо імпортні. Клієнти змушені були визнати обʼєктивність таких цінових коректив.  Тим більше, що деякі проєкти вже були замовниками проплачені відсотків на вісімдесят і на стільки ж готовими.

Наполегливо боролися й за проєкти, котрі на початок війни були ще не етапі погодження. Із таких не всі вдалося довести до підписання, деякі, мабуть, так і залишаться «замороженими» до кінця війни.

Але не тільки невиконані зобовʼязання перед клієнтами мобілізували команду, яку очолює Дмитро Ющенко,  на відновлення діяльності, коли орди окупантів витіснили з Київщини. Компанія, якій довіряли реалізацію своїх масштабних і часто досить складних проєктів всесвітньо відомі бренди, мала достатній запас міцності, аби не прогнутися перед негараздами воєнного часу.

– Мабуть же, як і в практично всіх нашим меблярів, у вашої компанії кількість нових замовлень минулого року зменшилася з обʼєктивних причин. Що нині найчастіше стримує потенційних клієнтів започатковувати нові проєкти і як вам в такій ситуації все ж вдається їх отримувати?

– Найпоширенішим фактором стримування є невизначеність найближчого майбутнього. До того ж інтернет-мережі дезорієнтують, а то й залякують людей потоком суперечливої інформації, популістських прогнозів, псевдоекспертних оцінок перспектив. Лякають то новим масштабним наступом ворога, то вторгненням Білорусі, то ядерною загрозою.

Але є й чимало тих компаній і приватних інвесторів, яких можна назвати чи то смільчаками, чи оптимістами. На них і розраховуємо. Принагідно скажу, що, розуміючи складність ситуації, в якій опинилися українські підприємці-виробничники, і маючи уявлення, чим і як вона може зачепити конкретно нас, ми ще весною змінили, так би мовити, свої пріоритети в пошуках клієнтів, роблячи ставку на невеликі проєкти,  на корпоративних замовників, що працюють у малому й середньому бізнесі. Адже  крупним компаніям, як показує практика, нині значно важче триматися на плаву, і їм зараз не до тих крупних проєктів оновлення, масштабних кроків розвитку, які вони демонстрували до війни та на які ми розраховували в якості генерального підрядника тих проєктів. Таке переформатування клієнтських пріоритетів, як показав підсумок минулого року, себе виправдовує. Компанія просіла хіба що відсотків на тридцять. Звичайно, для нас і це прикрість, і тим не менше це все ж той рівень, що дає змогу не лише засвідчити  життєздатність компанії, здатність працювати з прибутком, а й зберегти колектив, забезпечивши його роботою.