Орієнтація на «мішок із грошима»

Меблева фабрика «Аскалон» (її назва – це один із варіантів написання древнього середньоморського міста Ашкелон, процвітаючого й нині в Ізраїлі) насправді, ясна річ, не бере свій початок із сивої давнини, як і не має безпосереднього відношення до нинішнього Ізраїлю. Три її «батьки-засновники», як розповів один із них, Анатолій Корж, котрий є її чинним керівником, довго добирали назву для свого меблевиробного дітища. Хтозна-яким чином натрапили на Аскалон, що – чи то по-ханаанськи, чи то по-фінікійськи – означало «мішок із грошима», і вирішили зупинитися на цій назві. З огляду на її мотиваційну суть: мішок з грошима – це ж символ успіху, достатку, стабільності.  

Втім шлях до цього виявився довгим і трудним, ще з етапу становлення компанії. Передусім через те, що стартовий капітал засновники мали скромний: кредитів не брали, вирішили обійтиися власними фінансовими надбаннями. Тож розвивалися повільно. Але впевнено, амбітно, взявшись на виробництво мʼяких меблів преміям-класу. Але згодом поступилися місцем іншим – новоствореним компаніям, які одразу ж заявили про себе потужно, маючи для того потенціал, передусім фінансовий,  з яким мірятися «Аскалону», ще не заробившому мішок грошей, виявилося не під силу. 

– Почали шукати на меблевому ринку перспективну нішу під свої можливості, – продовжує історичний екскурс Анатолій Корж. – І виявили, що деякі меблі кухонного вжитку  – диванчики, мʼякі куточки могли б робити кращими, ніж ті, що є на ринку. Навіть польські були низької якості. Їх робили переважно однотипними, з ДСП, прихованої дешевим текстилем, а ми ж мали досвід роботи з масивом, високоякісними оббивними тканинами,  добротним поролоном, мали необхідну техніку, знали кращі технології. Можна було братися ще й за виробництво столів-стільців, меблів для кабінетів, що ми й зробили.

Рішення було правильним, і компанія «Аскалон» одразу додала у темпах росту. Стала щорічною учасницею КIFFівських виставок, налагодила дилерську мережу продажів. Але двотисячні роки виявилися  як успішними, так і не позбавленими нових випробувань на міцність: кризою 2008 року та втратою експорту в Росію та Казахстан 2014 року. Та потенціал компанії, її позиція на вітчизняному меблевому ринку на той час уже були такими, що цього разу вона вже з дистанції не зійшла.

– З того часу як «Аскалон» змінила спеціалізацію, ринок мʼяких меблів для кухні суттєво змінився?

– Те, що запропонували ми – виробляти такі кухонні меблі із масиву, – не набуло пріоритетності. Є  ще дві-три компанії, аналогічні нашій, а більшість так само для корпусів мʼяких кухонних куточків використовує ДСП. Претензій якихось до них бути не може: такі меблі, завдяки дешевизні, мають попит на нашому ринку, тож він повинен задовольнятися.

У нас своя конкурентна перевага: наявність моделей, які враховують практично всі можливі варіанти кухонних приміщень. Які годяться і для найменших за площею кухонь, які враховують виступи підвіконь, розміщення батарей опалення тощо.

Наша компанія невелика, але абсолютно самодостатня: забезпечуємо весь технологічний ланцюг меблевиробництва, зокрема й покриття стільниць пластиками, й виготовлення гнутих меблевих деталей. 

– З якими породами натуральної деревини переважно працюєте?

– Їх дві – вільха та ясень. Перевагу віддають наші замовники. Хто хоче ясеневі меблі мати, платить більше. Понад два десятка варіантів тонування деревини дають нам змогу додатково умеблювати кухню замовника предметами для сидіння чи столом в тон меблям, які вже є в нього на кухні.

– Кожен меблевиробник вважає іміджевим чинником своєї компанії, престижним мати власний шоу-рум. Тим більше в столиці. Ви ж навпаки – мали, але відмовилися від нього…

– Імідж – це добре й важливо, але економічна доцільність для нас важливіша.  А її не було, бо вибір потенційного клієнта обмежувався в київському шоу-румі тільки пропозиціями нашої компанії, а він прагне мати ширший. Який у спеціалізованих торгових центрах типу «Араксу», «Діамант», в яких і можна нині знайти  нащі вироби. Втім, зовсім без шоу-руму не зосталися, маємо його на місці дислокації фабрики – в приміських Гореничах.