Оскільки  керівники компанії «Браммер», що на Миколаївщині, – люди віруючі, то один із них, комерційний директор Максим Соснов, у перший же день війни роздрукував та розіслав всім 90 Псалом: «Господь промовив: «Того я збережу, хто на Мене надію покладає, хто вірує в Мене та про допомогу кличе” із рекомендацією вивчити його напамʼять. Ось як він розповів про це у нашій розмові:

– Я звертався до Бога з проханням зберегти нашу команду, бізнес. Вірив, що Бог не дасть ворогу наблизитися до нього й зруйнувати  І дійсно: російське військо після боїв у Вознесенську 9-13 березня було зупинене за 35 кілометрів від нашого виробництва, а далі й відкинуте більш ніж на 100 кілометрів. Зараз, коли ми вже не так близько до прифронтової зони, компанія після тривалого простою розпочинає свою роботу й готова до нового етапу в своїй історії. Працівники, яких не мобілізували ходять на роботу або працюють дистанційно. Продукцію ще не виготовляємо, але активно готуємося запускати виробництво.

В умовах воєнного стану вітчизняний  меблевий ринок значно скоротив свої потреби й значною мірою переорієнтував їх. Відтак упав попит і на традиційну продукцію меблярського призначення компанії-металістки, якою є «Браммер» (головною її довоєнною продукцією були металеві каркаси для ліжок, шкільних парт, вуличних та садових меблів тощо).

– Зараз переорієнтовуємося й ми, маючи намір налагодити випуск легких і дешевих металевих ліжок мобільної розкладної конструкції. Надійних і зручних не лише в центрах розміщення біженців, а й у військових підрозділах, навіть безпосередньою в фронтових бліндажах. Розробляємо якраз зараз такі моделі, деякі й за стандартами НАТО (дещо вже на стадії експериментальних зразків) й одночасно шукаємо нові канали збуту такої продукції і нових замовників. Розраховуємо, що посприяє в цьому й Українська Асоціація Меблевиків. Ми можемо швидко налагодити  виробництво й інших виробів із металу, в яких у когось є потреба. Приміром, стелажів та інших виробів.

– Тобто є кому займатися налагодженням випуску нової продукції й наступним її виробництвом – маємо на увазі кадровий потенціал, який у більшості виробничників у цей час скоротився з відомих причин?

– На відміну від колег, чиї виробництва у глибокому тилу, в нас  на майже прифронтовій території відтік працівників чоловічої статі суттєвіший. Більша частина наших працівників змінила робочі спецівки на військові однострої: хтось добровільно перебуває у підрозділах територіальної оборони, яка тут посилена, хтось мобілізований на фронт. Зокрема й один із наших керівників – технічний директор Олександр Шевченко. Але знаходить можливість бути корисним, так би мовити, на “два фронти”. Регулярно підтримує звʼязок із колективом, у курсі всіх наших справ – фактично дистанційно виконує в міру фронтових можливостей свої посадові обов’язки, за що йому дуже вдячні. 

Нестачу кадрів, яка утворилася з початком війни, в ході підготовки до серійного випуску ліжок будемо усувати, запрошуючи в наші цехи більш-менш кваліфікованих бажаючих із числа переселенців. До нас переїхало на тимчасове проживання багато сімей біженців із Мелітополя.  

Декого доведеться, звісно, підучити. Приміром, для роботи із зварювальними роботами, якими оснащене наше виробництво і які готові в будь-який момент знову високоточно й високопродуктивно запрацювати.

– Головним меблевиробним матеріалом для компаній «Браммер» завжди був і залишається метал. Замислюючи новий проєкт – виробництво металевих ліжок – ви, мабуть, впевнилися, що потрібного металу  для нього у вас вистачатиме?..

– Так. Попередньо ми, звісно, промоніторили ринок – метал в Україні є. Зокрема  й профільна труба, з якою ми переважно працювали. Під неї конструюємо й моделі нової продукції. До того, маємо ще й певні довоєнні запаси, достатні  для стартового запуску ліжок.

– Про можливості «Браммера» свідчить навіть той факт, що виробничі площі групи компаній займають чотири тисячі квадратних метрів. Прикро, що така корисна площа нині практично, не використовується так, як могла б. «Не чути шуму заводського», як співається у відомій пісні.

– Дуже прикро. Оскільки ми поки що не можемо продуктивно використовувати всі наші виробничі площі, то готові їх здавати в оренду. Хочемо, аби про це знали і в Українській асоціації меблевиків: може, й у когось із колег по УАМ виникне орендна потреба (поки не закінчиться війна, на жаль, ще не одне підприємство постане перед потребою, рятуючи свої виробництва, передислоковувати їх у безпечніші регіони). Ми готові дати виробничий прихисток тим, хто опиниться в такій біді, звісно, й колегам-меблярам. І не тільки виробничий прихисток: є приміщення й для адміністративних потреб і навіть для проживання.