Почнемо з такої загадково-парадоксальної тези: компанія молода, але має справу зі старим. І щоб ви не надто заморочувалися здогадками, одразу ж даємо пояснення. Це про рівненську меблеву компанію BARN CODE, котра унікальна вже тим, що вона чи не єдина в складі Української асоціації меблевиків, яка дає старій, часом і столітній деревині, нове життя, створюючи з неї унікальні вироби, що буквально дихають історією.
Меблярі цієї компанії, створюючи черговий неповторний виріб, слухають шепіт часу. Розповіді дуба, який десятиліттями тримав на собі селянські стодоли й хати, облизаний дощами, обпечений сонцем, загартований побутом. Але готовий, попри свій солідний вік, довірившись сучасним технологіям, і далі бути корисним, перетворюючись у руках нинішніх майстрів на справжні витвори меблярського мистецтва.
Із власником і фундатором компанії Романом Гончаруком ми говорили про особливості такого меблярства.

— Матеріал, з якого ви виготовляєте меблі, називають по-різному: старий, уживаний, відновлений, ретро, навіть античний…

— Так, але найбільш поширене означення, яким користуємося ми, — «амбарна деревина» або «амбарний дуб», бо саме дубом ми й послуговуємося у своєму меблярстві. Хоча мені особисто таке означення «амбарний» не дуже подобається.

— Але для таких цілей можуть слугувати й інші природно зістарені породи деревини?

— Можна ще використовувати природно зістарені смереку, модрину. З них також при сучасному відновленні можна робити красиві речі, але ми працюємо виключно з дубом.

— Важко знаходити такий матеріал?

— А ми його й не знаходимо, а купуємо. Може, раніше й доводилося меблярам такого напряму самим їздити по селах у непростих пошуках, але зараз в Україні сформувався ринок уживаної деревини. Її по країні збирають ті, у кого ми купуємо.
Але зараз дійсно стало складніше не так купувати, як вивозити куплені матеріали. Зазвичай із північних областей, де амбарного дуба заготовляють найбільше. Оскільки стара деревина — матеріал унікальний, ринкові обсяги її менші, ніж звичайної деревини, то вона завжди була дорожчою. А в умовах війни і з огляду на те, що промисел старої деревини ведеться в найбільш обстрілюваних прикордонних із Росією областях, то ціни ще більше зросли.

— Ясна річ, що з її відновлювальною обробкою клопотів більше, ніж із обробкою звичайної деревини…

— Ще й набагато більше. Видалення порохняви, зокрема й миттям, та старих цвяхів — складні й трудомісткі процеси. Їх неможливо автоматизувати, тому багато ручної праці з такою деревиною.
Хоча й користуємося для пошуку металевих залишків досконалими металошукачами, все одно є ризик, що щось залишиться, а отже — пошкодить пиляльно-стругальний інструмент. Та й зношується він у роботі зі спресованою часом деревиною значно швидше.
Є й інша неприємність. Аби видовбувати долотом із надтвердої балки виявлений залишок цвяха, доводиться частину її пошкодити, що збільшує відходи дорогого матеріалу.

— З огляду на всі ці унікальності та складнощі, пов’язані з амбарною деревиною, у вас не повинно бути багато конкурентів.

— І тим не менше конкуренція зростає. Якщо на початку війни я знав три аналогічні компанії, то зараз їх не менше десятка.

— Із соціальних мереж, у яких представлена компанія, ми довідалися, що нещодавно ви умеблювали виробами з амбарного дуба ресторан у Лондоні. Як вдалося знайти такого клієнта?

— Насправді це клієнт український. Всеукраїнська мережа ресторанів, для якої ми перед цим уже виконали кілька проєктів у різних містах України. Ресторан у Лондоні теж їхній. Отак ми фактично вийшли на експорт. Днями відкрився черговий їхній заклад у Дніпрі, для якого ми створили меблі.

— Погодьтеся, що таке меблярство не має далекої перспективи, бо старих будівель, які є джерелом постачання амбарного дуба, ставатиме дедалі менше. Ви над цим міркували?

— Так. Диверсифікація ризиків потрібна у нашому випадку. Тому вже зараз налагоджуємо паралельну роботу зі звичайним дубом для виготовлення стільниць.