Власник столичної фабрики «Mebli PVM» Віталій Приходько на сайті компанії персонально звернувся до потенційних клієнтів:

«Ми пропонуємо широкий асортимент якісних меблів для повсякденного використання за доступними цінами. Сьогодні нелегкі часи, для багатьох і в фінансовому відношенні. Тому ми намагаємося забезпечити наших клієнтів якісними товарами, які можна підібрати під скромний бюджет. А наші меблі – це все, що вам може знадобитися в домі, – від гардеробів до кухонь. Пропонуємо спеціальні знижки, які можуть бути помічними для вас».

Із подальшої розмови з Віталієм Михайловичем ми переконалися, що ті посили, які наведені в уривку з його звернення, – більше, ніж маркетинговий прийом. Це справді та громадянська і просто людяна, християнська  позиція українського підприємця, яка в часи всенародного лиха, мала б бути у кожного, у кого є як і є чим допомогти ближнім, які потребують підтримки.

–  У перші найкритичніші тижні війни наша компанія, як і переважна більшість вітчизняного  приватного бізнесу, чим могла, допомагала воїнам-захисникам дати гідну відсіч ворогу. От і ми, чим могли бути помічними теробороні, – все віддали. А ще весь наш транспорт, більша частина працівників були задіяні на доставці гуманітарних вантажів. Про якусь вигоду від того ніхто не думав, розуміючи: якщо ворога не зупинити, то втратимо все.

Коли ворога прогнали з Київщини, озвалися колишні клієнти із багатостраждальних Бучі й Ірпеня. Одні просили відремонтувати меблі, що були пошкоджені під час окупації.  Інші  просили розібрати й перевезли в інше місце із поруйнованого будинку свої дивом неушкоджені меблі. А в інших взагалі нічого не залишилося. Якось приїхали мої хлопці, що розвозили гуманітарну, й кажуть, що є сімʼя, котра живе в сараї, і людям нема на чому спати. Тут же змайстрували ліжка й відвезли їм.  Хіба міг я відмовити, хіба міг вимагати якоїсь плати від людей, що опиниляся в таких ситуаціях?  Давав працівникам транспорт, аби їхали допомагати людям. І вони не ремствували, якщо міг їм за роботу заплатити тільки якихось пʼятсот гривень.

Платити працівникам, аби мали хоча б мінімум на прожиття, компанія могла, й коли запустили виробництво. Бо виробляли безприбутково прості ліжка, табуретки й столики для солдатських бліндажів, для цивільних, які залишилися ні з чим. Я тоді міркував так: як не є, але треба пускати у виробництво всі ті матеріальні запаси, що надбали до війни, й вироблені меблі фактично роздавати, кому вони потрібні, бо невідомо, як воно далі буде – може влучити у склад ворожа ракета, і все враз пропаде без користі. Одній молодій родині з трьома дітьми, яка не мала на що купити елементарних для сімʼї речей, віддали з нашого магазину на одному з ринків три ліжка й шафу. «Забирайте, – кажу, – прямо з вітрини. Щоб діти на землі не спали».

Коли виробляєш меблі для таких потреб, то швидко й максимально спрощено – без дизайнерських заморок. Які матеріали залишилися, ті й використовуєш, які лаки-фарби є, тими й опоряджуєш. Люди, які зазнали лиха,  й такому раді.   

–  І як довго компанія протягла на такому доброчинному меблярстві?

– Довоєнних матеріальних запасів для нього вистачило практично на весь минулий рік. Згодом почали зʼявлятися потроху й платні замовлення, але ми на них сильно не розжилися. Все одно клієнти просили знижок. А людська природа така: якщо зробиш одну цінову поступку, людина хоче ще. Брали замовлення із розрахунком хоча б на якусь маржу. Згодом спромоглися й на міні-серійку. Так і вдалося залишитися на ринку, таким чином і нині тримаємося на плаву. Під нинішню осінь навіть вдалося розрахуватися з кредитами.

– А на що ви їх брали?

– А все для того ж – аби мати можливість допомагати людям. У двох банках вдалося взяти безпроцентний картковий кредит. Цими картками й розраховувався, купуючи продукти, паливні матеріали, аби на фронт послати. Трималися на межі існування фабрики, але допомогу армії не припиняли. Що й нині робимо. Щойно хлопцям «на передок» відправили придбаний спеціально генератор. Шлемо колеса для автомобілів, акумулятори. Зараз великий попит там  на павербанки.

– Через соціальні мережі ви почали активно популяризувати передусім свої шафи. Чому саме на них акцент?

– Тому, що саме вони виявилися нині на піку купівельного попиту. Розробили кілька шафових міні-серій –  і вгадали, потрапили цією фішкою в ринковий тренд. Пропонуємо на них хороші ціни і пристойну якість завдяки використанню добротної фурнітури. Приваблює покупців і сучасний дизайн. Саме вони в нас і на вітринах торгових точок із різними фасадними варіантами. Знову ж таки, погоджуємося отримувати невелику маржу, але не грішити якістю, і цінами не лякати нашу цільову аудиторію потенційних покупців.