В розмовах з меблевиками зі складу нашої Асоціації за останні півтора року все менше стало нарікань на економічні й соціальні складнощі, спричинені війною, хоча вони й досі не минулися для бізнесу. Передусім це стосується нестачі робочих рук, кваліфікованих кадрів. Переповнюєшся гордістю за ті компанії та їхніх керівників, які попри всі негаразди демонструють оптимізм, що базується на сталому розвитку й прибутковості, які вони зберігають протягом практично всього воєнного періоду. Нинішня розповідь — про одну з таких компаній, компанію Енвера Мамедова.

– Компанія в нинішніх умовах впевнено почувається передусім завдяки тому, що ми модернізували виробництво, придбавши нову техніку, яка дала можливість суттєво автоматизувати виробничі процеси. Це був правильний і перспективний стратегічний хід, оскільки, коли виникла в країні напруга на ринку праці, ми змогли приймати у штат людей, які навіть без високої кваліфікації можуть працювати після нетривалого навчання на верстатах із ЧПК. До того ж, виробничий процес забезпечується меншою кількістю працівників.

Окрім того, з використанням сучасних інструментів і практик ми розробили та впровадили ефективну систему контролю якості й набір правил для кожного працівника для правильної та ефективної організації кожного робочого місця з метою оптимізації виробничих та управлінських процесів, підвищення продуктивності праці. Таке внутрішнє впорядкування дало видимі результати.

– Для такого масштабного оновлення верстатного парку навряд чи обійшлися власними коштами?

– Так. Кошти кредитні. Розраховували на грантові, але не вдалося. На початку війни, у тому хаосі й дезорієнтації, в яких перебували підприємці, ми не змогли зібрати й правильно підготувати необхідну для отримання грантів документацію. А організацію кредитування держава тоді спростила, чим ми й скористалися.

– Приріст прибутковості компанії — результат останніх року-півтора, коли вітчизняний ринок, економіка, суспільство практично адаптувалися до реалій воєнного стану?

– Та ні, кожного року в умовах війни динаміка нарощування обсягів виробництва складала в компанії 30–40 відсотків. Ясна річ, зросла й прибутковість. Можу конкретизувати: минулого року обсяги приросли на 37 відсотків, цьогоріч плануємо вийти на показник у 42 відсотки.

– А продукція зазнала змін?

– Вийшли із зони мас-маркету, тобто перестали виробляти економ-меблі, закріпившись у ціновому сегменті «середній» і «високий». До війни було багато замовлень, коли клієнти прагнули максимального здешевлення, погоджувалися на дешеву фурнітуру, матеріали. Зараз стало економічно невигідно залишатися в зоні мас-маркету. І це дало нам можливість більше співпрацювати з дизайнерами, які, виконуючи клієнтські замовлення, використовують наші меблі в своїх комплексних проєктах, а також із будівельними компаніями, а не з кінцевим споживачем.

– Багато українських дизайнерів виїхали за кордон і реалізовують там інтерʼєрні проєкти. Завдяки співпраці з ними деяким компаніям вдалося вийти на зарубіжні ринки.

– Ми отримали подібний запит на співпрацю, але схвально відповісти на нього я поки що не готовий. Для нас важливо тримати якість виконання замовлень на всіх етапах проєкту на досягнутому високому рівні. У належній якості того, що ми виготовимо в цехах, я спокійний, але з відомих причин не можу послати своїх людей за кордон, аби точно виконали заміри під майбутні меблі. Це стосується й монтажу на етапі завершення проєкту. А якщо віддати ці етапи на аутсорс, то не буду впевнений, що хтось усе зробить точно і правильно.

– Тобто якість для вас залишається однією з основних конкурентних переваг?

– Я дуже ціную те, що в нашій компанії ми не залишаємо неусунутою навіть найменшої дрібниці, яка не подобається дизайнеру. Й доводимо проєкт до такого рівня, коли дизайнер або замовник скаже «супер-супер».
Я б назвав ще одну нашу перевагу: з початку війни ми жодного разу не зірвали строки виконання замовлень — і при цьому працювали без перенапруження сил і засобів. Було таке, що взяли в роботу одразу декілька масштабних проєктів з умеблювання. Було й таке, що закінчували роботи на обʼєкті за місяць до того, як замовник був готовий його експлуатувати. І знову ж, виконувати замовлення в установлені терміни і навіть раніше допомогла автоматизація виробництва.

– Повернімося до кадрової скрути, яка багатьом меблевим компаніям, як і всім вітчизняним підприємцям, ой як дошкуляє. Практика показала, що операторами автоматизованих деревообробних верстатів цілком до снаги працювати й жінкам. А ви в такому ракурсі кадрового забезпечення міркували?

– У нашій команді працюють жінки, зокрема в цеху — на посадах, які не потребують значного фізичного навантаження. Це, наприклад, контроль якості, підготовка продукції до видачі та інші важливі етапи виробничого процесу. Ми високо цінуємо їхній професіоналізм і відповідальність.
Що стосується роботи за верстатами — наразі немає нагальної потреби залучати до цього жінок. Не через сумнів у їхніх можливостях, а радше з огляду на фізичну специфіку цієї роботи. Особисто я в цьому питанні дотримуюсь традиційного підходу. Водночас, якщо в майбутньому з’явиться така потреба або бажання з боку самих жінок, я зроблю все можливе, щоб забезпечити комфортні, безпечні та зручні умови праці. Для мене важливо, щоб кожному в колективі працювалося із задоволенням.

– Які ще новації у вас запроваджені останнім часом?

– Ми почали влаштовувати інвенти, зустрічі та консультації для дизайнерів, обговорюючи з ними «вузькі місця» співпраці з виробництвами. Тобто вони розповідають, які проблеми виникають у них із меблевиками, а ми своєю чергою розказуємо, як ці проблеми вирішуємо у себе, як у нас це працює. Ми почали активніше й продуктивніше спілкуватися.
Плюс — почали цілеспрямовано й глибше працювати над маркетингом, аби вигідніше себе позиціонувати. Весь останній рік я був занурений у цю тематику.
А ще запрошуємо школи на екскурсії до виробництва, щоб знайомити школярів із сучасним меблевим виробництвом. Прагнемо показати, що виготовлення меблів — це складний, але цікавий технологічний процес, а не просто нарізання дощок і збирання їх у конструкції. І, ясна річ, ми робимо це з далеким прицілом.

– Удосконаленню, як відомо, немає меж. У чому маєте потребу вдосконалюватися ще?

– Готуємося до впровадження системи управління на базі штучного інтелекту, яка буде опрацьовувати замовлення, організовуватиме й контролюватиме видачу готової продукції, і загалом дозволить відлагодити та підтримувати чіткий виробничий алгоритм. Стараємось дивитися в майбутнє та йти в ногу з диджитал-Україною.