«Навіть коли є розуміння… багато хто дійсно переживає яким буде завтра, як вести бізнес. Вкладати гроші в обладнання на сьогодні наважуються ті компанії, у яких страх не стоїть в голові прийняття рішень.»

— Сергій Голубкін, засновник Vector CNC

/

Коли мова йде про роботизацію, нерозуміння процесів, гроші і страх спричиняють опір у підприємців — але страх, напевно, тут найбільший бар’єр. Сергій Голубкін знає це не з теорії. З гаражного кооперативу під Харковом він побудував одну з найвідоміших верстатобудівних компаній країни. Для меблевої галузі це означає одне: поруч є виробник обладнання, який розуміє бізнес в Україні, ваш тип виробництва, стоїть за своїм продуктом і нікуди не поїде. Ми поговорили з Сергієм відверто — про ринок, про страх, про освіту, про завод, який зруйнувала ракета, і про свідоме рішення залишитися.

/

/

ПОЧАТОК. З ГАРАЖНОГО КООПЕРАТИВУ ДО ВИРОБНИЦТВА

/

— 2013 рік, 20 квадратів — як виникла ідея саме верстатів з ЧПК?
Це був гаражний кооператив у Переяслав-Хмельницькому — навіть не в Харкові, хоча я сам звідти. Мені запропонували попрацювати там — я щойно завершив спортивну велокар’єру і приєднався до ініціативної групи, яка збирала верстати з ЧПК. У кращі часи нас там було максимум п’ять людей. Потім взяли ще один гараж, потім ще — і пішло стрімке зростання.

/

— Хто були перші клієнти і як ви їх знайшли?
У 2013 році перші клієнти це були виробники меблів. При тому, що з різних куточків України. І насправді ті, хто робив різьблені меблі. Знайшли через сарафанне радіо і платформи — тоді це був або Slando, або вже OLX. Такі майданчики, де щось продають.

/

— Що було найважчим у перші роки?
Фінансово — важко зростати, це зрозуміло. Але психологічно найважче — коли працюєш на межі фізичного виснаженні, і певні відносини з колегами та партнерами, з якими я працював в той час, змушували розчаровуватися в людях. Ось це було справді складно.

/

АВТОМАТИЗАЦІЯ ТА РИНОК

/

— Розкажіть про клієнтів, які відмовлялися від автоматизації. Що вони казали і чим це закінчилося?
Таких клієнтів було дуже багато. Відмовлялися переважно з однієї причини: «у мене є люди, які працюють дешевше, ніж ваш верстат». На сьогодні багато таких компаній, на жаль, вже не працюють. Ті, хто адаптується швидко — отримують певні бенефіти і залишаються в ринку. Ті, хто ні — отримують проблеми: з кадрами, з якістю, з собівартістю, із замовленнями.

Або ти мінімізуєш витрати і збільшуєш продуктивність — або залишаєшся поза ринком. Питання не в тому, щоб здорожчати продукт, — а навпаки, зробити його дешевшим і якіснішим одночасно. І тільки через автоматизацію це можливо.
/

— Де найбільший опір у підприємців, коли мова про автоматизацію?
Воно ніколи не буває одне. Якщо нема страху — гроші можна знайти: є грантові програми, кредитні інструменти, різні інструменти. Навіть коли є розуміння — страх все одно є. «А раптом не вийде? А раптом щось піде не так?» І на сьогодні багато хто переживає: що буде завтра, як вести бізнес. Вкладати гроші в обладнання зараз наважуються ті компанії, у яких страх не стоїть в голові при прийнятті рішень.

/

— Vector — не лише виробник верстатів. Що стоїть за поняттям «комплексна автоматизація»?
Ми розуміємо засоби виробництва і технологію виробництва. Тому комплектуємо цілі заводи — під конкретні задачі клієнта. Можемо поставити не лише наші верстати, а й будь-яке інше обладнання, якщо воно краще вирішує задачу. Приїжджаємо, встановлюємо, налагоджуємо процеси, навчаємо операторів — і залишаємось поруч на весь термін експлуатації. Це ключова відмінність від імпорту. Клієнт захищений українським договором і нашою відповідальністю.
/

— Чому в Україні досі немає сильного верстатобудування?
Переважна більшість людей, які мають владу і пишуть законопроєкти, просто не розуміють, що відбувається у верстатобудуванні — хоча після незалежності Україна була дуже потужною країною в цій галузі. В Німеччині обсяг ВВП від верстатобудування — 600 мільярдів євро. Це три ВВП України. Щороку ми імпортуємо технічного обладнання на десятки мільярдів доларів — гроші, які просто вивозимо за кордон і які могли б залишатися всередині країни. Верстатобудування — найвища ланка виробничого ланцюга: хто будує обладнання — визначає, що і як виробляється в країні.

/

КАДРИ ТА ОСВІТА
/

— Коли ви востаннє не могли закрити технічну вакансію?
Постійно. Питання не в тому, кого саме шукаємо — питання в кількості. Точково знайти когось ще можна. Але знайти потрібну кількість подібних спеціалістів — це вже зовсім інша історія.
/

— Vector Education — як виникла ця ідея?
У 2018 році до нас прийшла людина з дипломом оператора верстата з ЧПК — і вона жодного разу в житті не бачила верстата з ЧПК. Ми зрозуміли: відповідь на питання «де взяти працівників» лише одна — вчити самому. Ми першими в Україні пояснили Міністерству освіти, що таке обладнання з ЧПК. Входили до робочої групи зі створення закону про STEM-лабораторії, який Зеленський підписав у 2020 році і який дав навчальним закладам змогу легально купувати ЧПК-обладнання. Отримали рекомендацію МОН і відповідність педагогічним вимогам. Зараз наше обладнання стоїть у навчальних закладах у багатьох регіонах України.
/

— Що конкретно не так із технічною освітою в Україні
Найголовніше — відсутність комплексної технічної освіти як технолога. Коли ми беремо інженера з вузу — отримуємо людину, яка вміє малювати в SolidWorks, і все. Скажеш: розроби таке обладнання — каже: я не вмію. Їх не вчать мислити, не вчать технічного креативу. Це як у меблевиків: інженер може намалювати меблі, але якщо клієнт прийде з нестандартним запитом — він не знає, як це реалізувати. Випускники коледжів, де вчать технологіям, часто практичніші за вихідців з вузів. 1 – Кафедр верстатобудування в Україні один-два, набір по десять людей — і ніхто з них у верстатобудування не піде, бо там не вчать технології створення.
/

— Ви вирощуєте спеціаліста з нуля — скільки це коштує
Реально — півроку. По грошах — піврічна зарплата тієї людини плюс час тих, хто її навчає у робочі години. І не факт, що вона взагалі залишиться: у нас складне виробництво, де треба постійно думати. Ми розробляємо нове обладнання постійно — і для певної категорії людей це просто важко. Мало людей, на жаль, витримують таке навантаження.

/

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД
/

— Перший експортний контракт — як він з’явився?
На пошту прийшов запит англійською — людина з Америки хотіла щось кастомне. Ми спочатку не поставилися серйозно, бо ніколи не продавали за кордон. Але відповідали — і так, крок за кроком, через різницю часових поясів, розібралися з ТЗ. Зробили цілу виробничу лінію для виробництва дверей. Клієнт зробив 100% передоплату — за верстат, якого ми ще не робили. Коли запитали, як він нас знайшов — каже: порадили. Так наше перше експортне замовлення поїхало до Маямі. Це був 2019–2020 рік.
/

— Що довелося змінювати у продукті під іноземні ринки
Технічно — наприклад, в Америці 110 вольт, інша електросхема. В Європі — свої стандарти сертифікації. Але конструктивно верстат це не змінює — це електротехнічні нюанси. Складніше підлаштуватися під менталітет ще до самого продажу. Загалом наш продукт конкурентоспроможний на будь-якому ринку. Є кейси, де ми поставили обладнання, аналогічне американському виробнику Haas. Є здобутки в лазерному верстатобудуванні, токарній і фрезерній обробці металу, обробці каменю, дерева і пластику.
/

— Який ринок виявився найнесподіванішим за логікою і підходами?
Складно виділити один — вони всі різні. Але є одне спостереження, яке мене справді здивувало: кількість технічних спеціалістів широкого профілю в Україні — це реальна конкурентна перевага, якої ми самі часто не помічаємо. У нас “майстер на всі руки” це норма. Може і плитку покласти, і розетку відремонтувати, і розібратися в незнайомому обладнанні. Для верстатобудування це критично важливо.
/

РІШЕННЯ ЗАЛИШИТИСЯ
/

— Як ви дізналися, що завод зруйновано?
Це було відео у Viber від комерційного директора. Я на той момент вже був у Чернівцях — вивозив людей з Харкова, бо в перші дні російська армія зайшла в саме місто. Майже весь початок 2022 року я провів у дорозі за кермом.
/

— Скільки часу пройшло від удару до рішення — продовжуємо?
Дуже швидко. На той час у мене було три виробництва — два в Україні, одне в Казахстані. Була реальна можливість поїхати і вести бізнес там на тому ж рівні. Але я не міг кинути людей, які в нас працювали. Не міг кинути клієнтів, які нам довірили. У нас довгий виробничий цикл — місяці, іноді півроку. Багато замовлень було в роботі, багато клієнтських грошей і готового обладнання — на нашому виробництві. Просто взяти і поїхати — це не про мене.
/

— Як підтримували команду?
І фінансово, і морально. Певну частину команди я перевіз в Чернівці, дав житло, прихисток і таке інше. Тобто всім, хто не міг сам самостійно якось виїхати, ми надавали повноцінну допомогу по певній релокації і таке інше.
/

— А хто підтримував вас?
Мене підтримувала віра в Бога. Через неї я розумів, що я не сам і що це все не просто так — що є якась інша мета, яку я можу просто не знати. Це і дало мені змогу нормально все пережити.

/

VECTOR ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ
/

— Яким ви бачите Vector через 10 років?
Це найбільша верстатобудівна компанія в Україні з представництвами і виробничими потужностями в різних країнах — Європа, Латинська Америка, США, Канада. Загальна мета — мати від 10% світового ринку технічного обладнання і створювати технології, які покращують життя звичайних людей і підприємців. До речі, у 2021 році супутник Січ-2 був зібраний на нашому обладнанні в Україні — і це лише один приклад того, де ми вже є.
/

— Є проєкт або ідея, що не відпускає?
Я звик розділяти мрії і цілі — це різні речі. Кожна ціль, яка колись була мрією, відкриває шлях до нової, ще більшої. Мало хто знає, але в мене є медична освіта — я йшов туди, бо з дитинства хотів допомагати людям. Але зрештою знайшов інший шлях — допомагати технічно. Як лікар допомагає пацієнту, який прийшов на прийом, — так і ми: клієнт приходить із задачею виробництва, а ми знаходимо рішення.
/

— Що для вас є головним показником успіху компанії
Лояльність клієнтів, обсяги, цифри — це важливо. Але найголовніше — коли переважна більшість людей щаслива від того, що працює в тій компанії і мріють про кар’єрне зростання всередині, в тому числі керівники і власник.

/

БЛІЦ — ПРО ЛЮДИНУ
/

— Коли ви найбільш продуктивний?
Коли в гарному настрої — і це не залежить від часу доби. Інколи не можу заснути, і саме вночі приходять найкращі ідеї. Тонкі, нестандартні — записую. Фундаментальні — беру в роботу одразу.
/

— Чи є хобі, про яке мало хто знає?
Близькі друзі знають усі. Я чемпіон України з велоспорту — зараз це вже хобі, бо професійно вже не займаюся. Ще є ендуро: їжджу з компанією майже кожної неділі просто для задоволення. І стрибки з парашутом — в будь-якій країні, де буваю, намагаюся зробити хоча б один-два стрибки, щоб відмітитися.
/

— Що слухаєте зранку?
Останнім часом — тишу. В машині не вмикаю ні радіо, ні подкасти. Подкасти — це класна штука, коли не знаєш, що робити. А коли знаєш — важливо залишатися зосередженим на цілі, а не замінювати дію споживанням чужих думок.

/