За допомогою опоряджувальних матеріалів і технологій меблярі повинні отримувати додану вартість

Олександра Романчугова ще із шкільних років приваблювало дерево як унікальний матеріал і те, що з нього можна зробити, тому вже тоді чітко обрав професію столяра. І здобув її  в одному із донецьких училищ відповідного профілю. Ставлення до роботи молодий фахівець  виявляв таке, що власник компанії, в яку він влаштувався, швидко зрозумів, що юнак не тільки добре знає свою справу, а й сповнений честолюбства. Особливо, коли той заявив, що хотів би очолити будівельний цех, в якому працював столяром. Спершу відмовив, здивувавшись такому нахабству, а там і згодився. І не прорахувався. Молодий та завзятий столяр, окрилений довірою, до дрібниць вникаючи у все – від вибору матеріалів й виконання креслень до передачі клієнтам готових виробів чи об’єктів, – так повів справу, що через кілька років цех став фабрикою, а він – її директором.

Але, як то нерідко буває, виник конфлікт інтересів або точніше – різне бачення стратегії розвитку підприємства, справедливого й пріоритетного використання коштів, і Романчугов вирішив піти з посади. Тим більше, що відчував у собі потенціал для започаткування власного бізнесу.

– Але дивно в цьому рішенні те, що ви як початкуючий підприємець створили не столярне виробництво, що було б цілком логічним, а компанію, котра зайнялася опоряджувальними матеріалами й технологіями, чим і досі займаєтеся…

– Насправді логіка в тому була, і я про неї зараз розповім.

Ще керуючи столярним виробництвом, значну увагу приділяв опорядженню столярних виробів й опоряджувальним матеріалам, що використовувалися для того.  І тому, що з їхньою допомогою відомо з чого можна зробити «конфетку», і так само через неякісні лакофарбові матеріали чи через невміння ними правильно користуватися можна споганити гарну річ. Одним словом, мали з опорядженням багато проблем, перепробували практично все, що було тоді на ринку. Проблеми виникали часто через відсутність системного, комплексного підходу в цій справі: ґрунт був від одного виробника, фарба – від іншого, лак – від третього, інколи  вони «конфліктували» між собою. Покриття то бралося плівкою, яка стягувалася, як шагренева шкіра, то лущилися, то погано просихали, то морилки під дією світла радикально змінювали колір.

Одного разу в пошуках виходу з чергової тупикової опоряджувальної ситуації, я сконтактувався з представником італійської компанії «ICAgroup», і ті покривальні матеріали, які він запропонував, виручили. Почали частіше ними послуговуватися, напрацювали системний підхід у користуванні ними, потроху самостійно освоювали опоряджувальні технології, а через певний час почали й самі ними приторговувати, бо інші, хто мав опоряджувальні проблеми, почали до нас звертатися: мовляв, чому у вас все в ажурі, а у нас проблеми?

Отож, коли задумав організовувати власну компанію, й вирішив, що мій столярський досвід і відмінні опоряджувальні матеріали «ICA group» у поєднанні можуть дати можливість створити компанію, яка не просто продаватиме якісні фарби й лаки, клейові, шліфувальні та полірувальні матеріали, обладнання для їхнього нанесення, а й, будучи соціально відповідальною компанією, надавати експертні послуги деревообробникам, володіючи передовими технологіями опорядження, котрі давали б столярам і меблярам можливість створювати додаткову вартість для їхньої продукції.

Війна на Донбасі завдала важкого удару й по моїй компанії. Втративши практично все, крім досвіду й бажання не здаватися, у Дніпрі 2015 року довелося створювати на базі тутешнього представництва компанію, аналогічну втраченій у Донецьку, із назвою «Дніпро колор», яка успішно функціонує й нині, будучи офіційним дистрибʼютором все того ж італійського виробника високоякісних опоряджувальних матеріалів – компанії «ICAgroup» й маючи ряд регіональних представництв. Наші переваги: найбільш точне колірування емалей в Україні, підбір і виготовлення кольору під замовлення, завжди маємо  найбільший вибір опоряджувальних спецефектів.

– Компанія, точніше – цілий концерн «ICAgroup» – дуже авторитетний виробник ЛФМ, без перебільшення, світовий лідер. Не важко було отримати честь стати його українським представництвом?

– Більше того, представники «ICAgroup» після того, як ми зникли з Донецька, самі мене розшукали. Справа в тому, що ми ще в Донецьку, будучи субдистрибʼютором «ICAgroup»,  справили на італійців, які одного разу до нас навідалися, хороше враження. Серед компаній, які в Україні продавали ЛФМ цього бренду, виявилося тільки дві, які робили це на пристойному організаційному й маркетинговому рівні, маючи власний склад, виставковий зал, невеличку лабораторію, відділ продажів.  Це запамʼяталося й згодом згадалося,  тож запропонували приїхати в Італію на перемовини. І там я побачив, який це масштаб, який гігант, з якими можливостями й технологіями пропонує мені співпрацю, готовий ділитися всіма своїми надбаннями. Звісно, погодився.

Крім, отого одного випадку, ми з італійським виробником прямих контактів не мали, бо отримували продукти опосередковано від його польського дистрибʼютора на правах, як я вже зазначав, субдистрибʼютора. Але той наш посередник, скажу відверто, переважно не переймався опоряджувальними проблемами клієнтів, не вникав у технологічні нюанси застосування матеріалів, які продавав. Для нього важливим було  – побільше продати й заробити на тому. А коли наша – вже дніпровська  – компанія отримала від «ICAgroup» права ексклюзивного дистрибʼютора, то відразу відчула не тільки зміну статусу, а й усі переваги від прямого контактування з виробником. На правах субдистрибʼютора ми, не маючи ще достатнього досвіду й знань у сфері опоряджувальних матеріалів, не могли їх отримати від італійського виробника, тому мали певні складнощі, й технологічні тонкощі роботи з новими ЛФМ «ICAgroup» осягати методом проб і помилок. А коли стали ексклюзивним дистрибʼютором, ситуація змінилася докорінно. З пʼяти років дистрибʼюторства, без перебільшення, я в підсумку рік провів в Італії, на заводах «ICAgroup», навчаючись тому, чого ще не знав чи знав не повною мірою, до деталей вникаючи у  все, що стосувалося її продуктів і їхнього застосування. І нині в будь-який момент, навіть у карантинних умовах, коли виникає якась практична проблема чи складність, я сідаю в автомобіль і їду туди, маючи відповідні дозволи. Й там, образно кажучи, тримаю за горло  фахівців компанії-виробника, поки вони мені не запропонують вирішення виниклої у мене в компанії чи в когось із моїх клієнтів опоряджувальної проблеми. Такий підхід до справи, до потреб і запитів клієнтів і дав змогу компанії «Дніпро колор»  мати в клієнтській базі лідерів української меблевої галузі, грандів вітчизняного меблярства, серед яких «Rodos», «Еліо Україна», «Maestro» та багато інших.

        – У компанії ви поєднуєте дві посади: керівника й головного технолога. Бракує кваліфікованих кадрів?

       – Висококласних фахівців у компанії достатньо. Зокрема й технологів. А чому я ще й головний технолог? Та тому, що завжди прагнув повністю занурюватися в процеси, які відбуваються в компанії. Коли керував столярним виробництвом  – у нього, тепер  – в опоряджувальні процеси й технології. Постійно бути в процесах – це означає постійно вчитися, вдосконалюватися, збагачуватися досвідом, чому нема краю, бути в курсі новацій, трендів, тенденцій у тій справі, якою займаєшся.Тим більше, коли ти самоучка, якого вчила практика, помилки і вдачі.

Саме такий мій всюдисущий характер і дає мені можливість досконально знати не тільки свою компанію, а й все те, чим вона займається, а й компанії клієнтів: їхні проблеми, їхній потенціал, їхні плани, їхні потреби, –  звісно, передусім, повʼязані з опорядженням їхньої продукції. А відтак і знаю, що можна їм помічне запропонувати, виходячи з їхніх виробничих і фінансових реалій. Своєю чергою це лише зміцнює наші ділові відносини, які інколи з клієнтських переростають у партнерські.

– Ви позиціонуєте свою нинішню компанію, як молоду команду амбіційних людей. У чому проявляється ваша амбітність ?

– Експертним взірцем у справі опоряджувальних матеріалів і технологій для нас є інноваційний підрозділ компанії  «ICA group». Ми прагнемо в розвитку нашої компанії досягти такого ж рівня компетентності, що дасть нам змогу бути ще більш необхідними й помічними для наших клієнтів, організовувати навчання й обмін досвідом для малярів і технологів на ще вищому рівні, ніж ми це робимо зараз. Інше наше амбітне прагнення в тому, аби в майбутньому започаткувати в Україні виробництво італійських опоряджувальних матеріалів.

 – Як ви оцінюєте нинішній стан українського ринку ЛФМ?

– Погано оцінюю. Бачу прагнення отримати вигоду від здешевлення опоряджувальних матеріалів, завезення імпорту на засадах «private label», а не того, аби запропонувати клієнтам рішення, які б гарантували  їхній продукції набуття доданої вартості.  І щоб від того вони були у виграші, а не від можливості дешево купити ЛФМ. Бо це убиває ринок. Таке враження, що українські столяри й меблевики розучилися отримувати додану вартість, а мої колеги своєю продукцією, технологіями й опоряджувальними інноваціями не заохочують їх до цього. 

Наша компанія  найдорожча в своїй товарній категорії, і ми не збираємося опускати цінову планку, аби не дискредитувати продукцію, яку пропонуємо. Ми й далі вибудовуватимемо наші ділові стосунки з клієнтами так, аби вони розуміли й переконувалися, що платити дорожче за якісні опоряджувальні матеріали  – це нормально, бо вони вбережуть їх від проблем – фінансових, іміджевих, –  які їм можуть створити дешеві неякісні покриття.