Меблеві компанії схожі між собою виробничою діяльністю. З початком війни практично всі вони набули ще однієї схожості – волонтерської, включившись у всенародне сприяння армії, в допомогу тисячам біженців. Компанія «Woodluck» за цими характеристиками така ж, але  водночас і особлива. Має ще одну особливість: реалізовує вже не перший рік ще один соціальний проєкт. Із розмови про нього й розпочалося наше спілкування з одним із керівників – Тарасом Левицький (він з братом є співвласниками меблярського бізнесу).

– Це ідея брата Андрія,- уточнює пан Тарас, – брати на роботу, працевлаштовувати чоловіків, які пройшли реабілітацію в центрах для нарко- та алкозалежних. Окрім працетерапії, важливим аспектом є процес ре соціалізації,тобто адаптація такої людини до нових умов життя, до нового співтовариства. Окрім хлопців, які пройшли реабілітацію, ми також працевлаштовуємо ветеранів. Зараз з нами один ветеран, який працює від початку створення майстерні, але до повномасштабного вторгнення росіян, у нас їх працювало значно більше. Пережите на війні негативно позначається на психологічному та емоційному станах людини, тому, на жаль, перш ніж нормально адаптуватися в соціум, деякі ветерани опиняються в тих самих реабілітаційних центрах.

– Розпочинаючи цю добру справу, ви, мабуть, певною мірою ризикувати, адже такий контингент (колишні алкозалежні, наркомани, ігромани) – публіка ненадійна?

– Ми ж працевлаштовуємо людей,які які пройшли реабілітацію, а це означає,що людина за допомогою психологів над собою працювала упродовж шести-девʼяти місяців. До того ж, відверто кажучи, дуже помітно, чи людина має мотивацію назавжди порвати  з колишнім життям чи ні. Саме тому ми практично не помиляємося в людях, яких беремо на роботу з реабілітаційних центрів.  

Світова статистика свідчить,що тільки десять відсотків таких людей уникають повторного зриву після реабілітації, наша ж статистика інша: тільки десять відсотків таких людей, працюючи у нашому колективі, беруться за старе.

Вони досить швидко й впевнено адаптовуються в трудовому середовищі, наполегливі у здобутті професійних навичок. Кадрової плинності не створюють, працюють у нас вже роками. Ми ж розпочали цю справу ще 2016 року.

– Така адаптація не потребує фахового психологічного  супроводу?

– У спеціальній психологічній службі нема потреби. Для цього у нас є так звана менторська програма, функції якої ширші. Це не тільки певна психологічна підтримка новоприбулих, а  й фахове наставництво. В цій наставницькій  ролі у нас досвідчені  – не тільки фахово, а у сенсі життєвого досвіду – майстри, начальники зміни, які свого часу розпочинали у нас роботу також  після реабілітації і вже зробили певну карʼєру в компанії. Навіть є чоловік, що вже здобув і відповідну освіту – й психолога, й деревообробника.

– Можна сказати, що усвідомлення всенародної біди, яку приніс у країну лютий північний сусід, пройшло в компанії як у добре згуртованій і злагодженій команді – без паніки, інших проявів дезорганізованості?

– Так. З перших же днів війни включилися у волонтерство, доброчинність, що ще більше згуртувало колектив. Надавали свої склади для зібраної «гуманітарки», власним транспортом возили її на схід, туди переганяли потрібний військовим транспорт. Виконували меблярські замовлення, що надходили від благодійних організацій, які компенсовували нам лише вартість матеріалів. Зокрема в такій синергії виготовили для потреб людей з постраждалих громад, десь із чотири тисячі ліжок, також облаштовували шелтери в Львівській, Івано-Франківській та Закарпатських областях. Більше того, навіть були взялися за виготовлення дронів,  поки не почали їхнє виготовлення більш компетентні в цій справі виробники.

– Внутрішній ринок – а компанія працює виклично на нього – уже почав демонструвати ознаки стабільності, повернення до свого довоєнного потенціалу?

–  Стабільності все ще бракує – досі трапляються провальні періоди, спричинені, ясна річ, передусім війною. А от що стосується нарощування його потенціалу, тут спостерігається позитивна динаміка. Ми виготовляємо меблі як для приватних замовників, так і для сектору HoReCa. І там, і там така динаміка прослідковується. 

Щодо приватного сектору, то вона за рахунок активізації будівництва, зокрема поруйновано ворогом житла . Й за програмами державного сприяння. І все таки, принаймні це стосується нашої компанії, замовлень В2В стало більше, ніж приватних, які переважали до війни. Бізнес активізується. Знаходяться сміливці, які і в цей несприятливий для підприємництва час вдаються до нього, починаючи з нуля.  Даються взнаки й релокаційні процеси: людям з постраждалих регіонів доводиться обживатися на нових місцях.

Оскільки кількість діючих меблевих компаній за час війни зменшилася, навантаження, на діючі зростає, що й дає приріст виробництва й продажів.

Почавши розмову з Тарасом Левицьким  про особливість компанії «Woodluck», що вирізняє її серед інших,  цю ж тему й продовжили. Бо є в цієї компанії й ще одна особливість: наш співрозмовник очолює Львівський меблевий кластер.

– Ініціаторами його створення, – пан Тарас легко переключається на іншу тему, – стали 15 креативних меблевих компаній із Львова та області, яким важливі не лише власні вигоди, а й розвиток меблевої галузі Львівщини, а також те, аби загалом сприяти своїм прикладом і діяльністю вітчизняному меблярству.  Найважливіший напрямок діяльності кластера –комунікативний.  З метою налагодження між його членами партнерства, співпраці, взаємовиручки, обміну досвідом. Зокрема експортним.

Кластер налагодив продуктивні взаємини з профільними навчальними закладами області – училищами і лісотехнічним університетом. Реалізовуємо з кількома училищами, отримавши цільовий  ґрант, досить потужний, як для області, проєкт «Школа меблевика». Це  прискорені – десятиденні – курси з первинної, початкової  підготовки кадрів (передусім конструкторів) для потреб меблярської галузі області.

– Наша Асоціація працює  – але в масштабах всієї країни – зокрема й за тими напрямками, що й ваш кластер. Не зайвою була б і така комунікація, як співпраця з УАМ, а також із таким же рівненським профільним кластером.