Власник компанії «Термопал» Микола Вікнянський значну частку свого часу приділяє волонтерству та іншим громадським клопотам. Але на стані справ у компанії це негативно не позначається, про що розповіла його донька й помічниця Яна Вікнянська. 

        Одеська постачально-виробнича компанія «Термопал» ні дня не бездіяла навіть у найкритичніші для міста дні початкового етапу війни, хоча й не займалася своєю звичною справою, вимушено поставивши її на  понад місячну паузу. Вся її дружна команда одразу ж влилася у волонтерський рух, що активно розгорнувся в місті та регіоні. 

Одеса виявилася одним із тих міст, де наплив біженців із критичних регіонів був наймасовішим: прибувало до тисячі осіб у день. Їх улаштуванням та наданням іншої потрібної допомоги й займалися щоденно термопалівці. Микола Вікнянський, власник компанії, з групою небайдужих одеситів організували для цього волонтерський центр, який серед іншого взяв на себе й забезпечення їжею новоприбулих, і термопалівці до цього були безпосередньо залучені. Не менш активно й результативно «Термопал» надає допомогу й війську. Про це свідчить подяка, яку компанія отримала від головкома Валерія Залужного.

Із оцих спогадів більш як двохрічної давнини розпочалася наша розмова із ще однією керівницею компанії, донькою власника – Яною Вікнянською. Але більша частина розмови стосувалася сьогодення: яких змін зазнала компанія, як почувається нині.

 – До справ бізнесових повернули нас замовники: почали телефонувати – як ви? чи працюєте? чи можете й нині надавати ті послуги, які ми від вас отримували? От і повернулися на свої робочі місці, але доброчинністю займатися не припинили. Особливо батько. Ще більше волонтерських клопотів він узяв на себе, коли міська влада попросила його стати координатором волонтерської Одеси. А ще він був серед тих, хто готував місто до отримання ним від ЮНЕСКО статусу світової памʼятки культури, якого воно й набуло. Відповідно мені теж довелося взяти на себе більшу частину обовʼязків у компанії, ніж мала до війни.

Якщо раніше займалася маркетинговими справами, то з минулого року мені доручено ще й керівництво нашим виробничим напрямком – фабрикою з виготовлення стільниць. Займаємося виробами з каменю «під ключ».

           – І вдалося стабілізувати роботу компанії в нових, ускладнених умовах?

 – Так. Більше того, на кінець минулого року вдалося за основними показниками вийти на довоєнний рівень. І знову ж таки – завдяки здруженості й самовідданості команди, яка на відмінно пройшла перевірку тими випробуваннями, перед якими поставила нас війна.

Цього поки що не скажу про фабрику стільниць. До війни вона так стрімко нарощувалася показники, що випереджала  всі інші напрямки продажів, тому їй зараз довше доводиться досягати довоєнного рівня. Та оскільки виробництво стільниць дає компанії не основний, а додатковий прибуток, на темпах виходу «Термопала» на довоєнні позиції це стримуюче не позначилося.  

– А яка загалом нині ринкова ситуація, якщо говорити про вироби із штучного каменя?

– Трендовість, мода  на ці матеріали в меблярстві досить виразно намітилися ще до війни. Але раніше на ринку було представлено не так багато торгових марок, тож вироби із камені були в розряді «преміум», отже дорогі. Коли каменевий тренд почав набирати поширення – і цей процес у світі триває,  – кількість торгових марок на ринку  й різновидності цих композитів збільшилися. Почалася між ними жорстка конкуренція, що призвело до зниження цін на ці матеріали.  Тепер вони доступні для багатьох меблевиків, тому й зріс на них попит. Може, в деяких випадках у таких виробах не буде брендової складової, але якість їхня, добротність, дизайн  будуть на належному рівні. Наша фабрика під цей тренд вдало підлаштувалася, і хоча ще в грошовому еквіваленті не вийшла на довоєнний рівень, але тенденцію до нарощування продажів зберігає.

– У компаніях, які займаються торговим бізнесом, нинішнє кадрове загострення, відчувається меншою мірою, бо на продажах у них  переважно «сидять» жінки. Це характерно й для «Термопала»?

– Я б не сказала. Більш активними менеджерами на продажах матеріалів для меблярства, що є основним напрямком компанії, є  саме чоловіки, а жінки – це так звані бет-менеджери, що більше займаються оформленням уже досягнутих угод. Тому зменшення чоловічої частини команди створює кадрове напруження і у нас.

– Плануєте на найближче майбутнє якість суттєві кроки для розвитку компанії?

– Аби робити такі кроки, потрібно досягти тих показників, які давали б підстави для розвитку. Перед нами зараз завдання вийти на рівень довоєнних показників і стабільно на них закріпитися.